Емоціо і раціо

 ЛІТОПИС УРОКІВ ЗАЛЕЖНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Найважливіше завдання цивілізації –
навчити людину правильно мислити.
Томас Алва Едісон

Впродовж короткого для творчих подій періоду – од січня 2005–го до серпня 2006 року – вийшли у світ п’ять книг Євгена Ґолибарда: «По–сусідськи. Польський вектор», «Бог і ми», «Кучмізм і кучмономіка» ( у двох томах: Частина перша: Документальна оповідь про афери корумпованої влади. Частина друга: Рука Москви в Україні), «Власних покладів нафти та газу Україні вистачить на сотні років!».

Всіх їх об’єднують три ключових слова: відповідальність, мислення, патріотизм.

Автор не лише встановив своєрідний рекорд творчої продуктивності. Він літописно закріпив у часі й просторі найважливіші події і тенденції розвитку українського суспільства та осіб безпосередньо причетних до цих подій впродовж перших п’ятнадцяти років існування незалежної України.

Роздуми Євгена Ґолибарда в контексті п’яти зазначених творів пропонуємо нашим читачам.

Credo ut intelligam

Вірю, щоб зрозуміти – цю засаду Анзельма з Кентербері (ХІ ст.), після деякої лексичної трансформації я заклав у власне визначення основного правила управління:

У добре організованій системі працюють раціональні
методи і факти; в поганій – характери і припущення.

І хоча проф. Едвін Г. Боринг з Гарварду вважає, що віра завжди агресивніша за факти, я вірю в силу людської думки і шанобливо знімаю капелюха перед латинським intellegere – робити вибір, розуміти, знати.

Тому, коли йдеться про суспільно важливі явища, мені більше до вподоби твердження Станіслава Лема, викладене в його «Summa technologiae» саме з позицій віри:

«Я не вірю клятвам або запевненням із посиланням на так званий гуманізм. Єдиною зброєю проти однієї технології є інша технологія.

Сьогодні людина знає про свої небезпечні схильності більше, ніж знала сто років тому, а ще через сто років це знання стане ще досконалішим. І тоді вона використає його собі на користь.»

Віра в силу людської думки не суперечить і не виключає віри в Бога–Творця. Проте нам треба розсудливо враховувати й таке обмеження: у сфері можливостей трансцендентних головним оператором є Дух Святий, тоді як здібності людини повинні реалізовуватися через оперування раціональними методами в чітких технологічних послідовностях.

Насамперед це стосується мислення. Совєцька ідеологічна концепція трактувала визначення homo sapiens, як людина розумна, тоді як точний переклад – людина мисляча. А кому з мислячих людей станеться бути розумним, то вже інша справа.

“Знання – це сила!” Вираз належить Роджеру Бекону, ченцю–францисканцю, математику і астроному, який серед численних своїх винаходів (між іншим, створив сучасний календар, впроваджений через триста років папою Григорієм ІІІ, що й дало йому назву григоріанський), уславився винайденням рецептури сучасного пороху, поклавши початок створенню і використанню вогнепальної зброї.

Проте багато хто досі ігнорує силу знання і вважає, що людина має право на помилки.

Ні, не має! Людина не має права на помилки, якщо вона доросла і спирається на чітко детерміновані розумові ітерації раціонального мислення, а не на так званий метод спроб і помилок (за яким, як насправді, не стоїть жодний методичний прийом, жодна технологічна процедура).

Давно пройщли ті часи, коли достатнім було вчитися на помилках, нехай навіть не на своїх, а на чужих. Нині кожна помилка надто дорого коштує, а глобалізація сучасного світу виключає поділ на свої і чужі.

Щоб зробити правильно треба спочатку правильно придумати, а ще раніше – навчитись і вміти думати правильно. Саме правила оберігають нас від помилок. Всім відомі правила арифметики, правила дорожнього руху, правила лівої і правої руки в електротехніці, сотні, тисячі, а може мільйони правил, дотримування яких гарантує вірний, бажаний, раціональний, правильний результат.

А правила думання? А що таке думання і звідки беруться думки? Наприклад, поети добре знають, що багато думок приходить з–за меж нашого розуму. Часом таке приходить, що тільки дивуватися – звідки воно взялося?

Першим дослідником думок був засновник ордену єзуїтів (від Jezus – Ісус) св. Ігнатій Лойола, який опублікував результати своїх експериментів у книзі «Духовні вправи» (1548 р.). Один з його послідовників, засновник методології сучасного раціоналізму Рене Декарт, у відомій праці «Керівництво для розуму» запропонував чотири прості вимоги раціональної поведінки під час вирішення будь–якої задачі (тобто під час думання), які ще називають правилами Декарта.

Досвід використання цих правил поступово призвів до появи методів творчого пошуку, серед яких у першій половині ХХ ст. з’явилися евристичні (як правдоподібні міркування: мозковий штурм, метод морфологичних скриньок, семиразовий пошук, методи контрольних питань, ін.), та ірраціональні, що значною мірою спираються на застосування механізмів підсвідомості (метод синектичного пошуку, FDM – фундаментальний метод проектування Метчетта, ін.).

Дещо пізніше з’явилися раціональні (алгоритмічні) методи, що являють собою чітко детерміновані свідомі операції розумового технологічного циклу із додатковим застосуванням деяких евристичних та ірраціональних прийомів.