Українська незалежність досі залишається переважно номінальною, причому, великою мірою, за рахунок згубної діяльності колаборантів. Після підписання в ніч на 4 січня 2006 року сумновідомої газової угоди, автор впродовж двох місяців підготував і видав масовим тиражем книжку під промовистим заголовком «Власних покладів нафти та газу Україні вистачить на сотні років!»

В цьому невеличкому за обсягом, 80–сторінковому творі автор наводить мапи із зазначенням нафтогазових родовищ Азово–Чорноморського шельфу і узбережжя України, зазначає нафтові поклади Донецького регіону, ділиться особистими враженнями від перебування на теренах деяких родовищ і зустрічей з фахівцями, цитує геологічні звіти і висловлювання геологів.

Свій висновок автор виносить на першу сторінку обкладинки:

«Впродовж п’ятнадцяти років недолугі, а подекуди й злочинні поводирі–можновладці дурять український народ відсутністю вітчизняних енергоносіїв. А тим часом Україна має у своїх надрах другий Кувейт.»

Чому так є? Що робити далі?

У моїй книзі «Бог і ми» (підзаголовок: «Критично–раціональні роздуми про істину і глупоту наших переконань») йдеться не про релігію як таку і не про конфесії (до речі, як слушно нагадати, такого слова – конфесії – немає у Святому Письмі).

Це 200–сторінкова розмова про стан, формування і розвиток нашої свідомості. Автор пропонує читачам самим оцінити аргументованість і несхибність наших переконань, прагне допомогти тим, хто хоче залишитися на своїй залізобетонній атеїстичній позиції (але тоді повинен знати, яку очевидність ігнорує), а також тим, хто плутає духовне життя з політикою.

Однією з цікавих знахідок є розділ «Про Бога раціонально кажучи». Чи Бог є красивою вигадкою, чи конкретним поняттям зі сфери раціонального?

Нещодавно ми хизувалися чи не найбільшим у світі відсотком громадян із вищою освітою, а водночас –– чи не найбільшим відсотком атеїстів. І хоча генетика чітко доводить незмінність збереження ознак і характеристик кожного виду, проте в нашій науці й освіті панував дарвінізм –– вчення про еволюційний перехід одного виду в інший.

До того ж, деякі діячі Церкви ще й досі стверджують, що віра в Бога – це виключно дар Божий для тих, кого Він сам обрав і благодаттю віри наділив.

Автор пропонує освіченому читачеві логічну конструкцію Божого задуму, як багаторівневу ієрархію функціонуючих речовинно–польових систем, що підпорядковуються абсолютному правилу однобічного спрямування можливостей розуміння світу.

Автор не поспішає з рецептами, але головною причиною дотеперішніх українських негараздів вважає брак праці суспільства над собою.  

Фактом є, що в Україні, в нинішньому українському суспільстві ще немає усвідомлення кожним громадянином свого патріотичного обов’язку бути готовим віддати життя за Батьківщину, ще немає необхідного розуміння і прагнення радості життя між своїми.

Ще маємо дожити до того моменту, коли громадяни України захочуть поставити собі на меті досягти самодостатності й моральності мислення.

У такому національно свідомому мисленні на першому місці має бути повсякденне особисте запитання: що я сьогодні зробив не для себе, а для збільшення добра на світі, для зміцнення, унезалежнення і піднесення гідності моєї Батьківщини?

Виховання звички такого мислення мало б бути найшляхетнішим завданням української патріотичної освіти.

Євген ҐОЛИБАРД