Там, де працюють характери, методи не потрібні

Од початку 80–х років минулого століття, на підставі вивчення стану тодішньої економіки СССР і УССР, та враховуючи останні досягнення в сфері раціоналізації (передовсім, вітчизняний та зарубіжний досвід використання та розвитку ФВА, а також досвід реструктуризації польських підприємств), автор розробив для впровадження на вітчизняних підприємствах систему колективного (комерційного) саморегулювання виробництва (СКСВ).

А вже 1988 року створив недержавну науково–виробничу фірму АСТОС (аналіз і синтез технічних та організаційнх систем), яка виконувала роботи з економізації виробництва продукції на промислових підприємствах, а також розробляла і впроваджувала проекти реорганізації державних підприємств для переходу на ринкові умови господарювання із застосуванням методів ФВА.

Фірмовий позитивний досвід робіт з економізації продукції і продуцентів опубліковано автором в монографіях «Техніка ФСА» (1989 р.) та «Организационно–хозяйственная перестройка промышленного предприятия» (1991 р.).

Ще тоді розуміючи, які складні й болісні перетворення мали відбутися в суспільстві (тим більше, маючи можливість вивчати досвід суспільно–економічної трансформації в Польщі), фахівці фірми на чолі з автором намагалися впровадити методи ФВА для позитивних змін в Україні на всіх рівнях прийняття рішень.

Зокрема в газеті «Вечірній Київ» автор вміщує цикл публікацій «Що і як реформувати», а наступного 1995 року, за сприяння Фонду Демократії, матеріал під цією назвою видається окремою книжечкою, в якій автор, намагаючись уберегти українське суспільство від небезпечних наслідків застосування методу спроб і помилок, запропонував п’ятнадцять невідкладних заходів для термінового виходу з кризи і десять послідовних кроків реформування.

У цій публікації було чітко і технологічно досконало розписано й аргументовано всі основні етапи, зміст і послідовність трансформації основних елементів системи: питання власності, податкова політика, розвиток суспільної свідомості, економізація виробництва в умовах ринкових відносин, ліквідація інфляції, технологія введення національної валюти, пріоритет національного виробника, новий порядок використання громадянських прав у процесі державотворення тощо.

Багато з цих пропозицій досі зберігають свою актуальність в діючій системі суспільно–економічних відносин.

Наприклад, технологія введення національної валюти. Я запропонував вводити гривню в обіг поступово, шляхом зарахування на рахунки і виплату готівкою для тих вітчизняних підприємств, які реалізували відповідну кількість товарів та послуг на вітчизняному ринку або у державні фонди, а також, за бажанням, в обмін за долари чи євро тим підприємствам, які отримали цю валюту шляхом реалізації своєї продукції зовнішнім споживачам.

Такий підхід до справи пріоритетно створює режим сприяння вітчизняним підприємствам, а тому й сьогодні вказаний принцип може бути покладений в основу грошової реформи, актуальність якої не викликає сумнівів.

На жаль, жодна національно–демократична структура не сприйняла ці розробки для практичного втілення, а науковці постсовєцької доби, збентежені переважно своєю власною подальшою долею, не дали собі труду зрозуміти про що йдеться.

Саме тоді керівництво держави, разом із своїм корумпованим оточенням, входили у смак багатомільйонодоларових прибутків від шахрайських фінансових операцій. Лише одна операція «ЧМП» – Чорноморське морське пароплавство – принесла злочинцям у державних кріслах сотні мільйонів доларів від розпродажу суден унікального флоту.

А що на те відповів народ? Народ обурювався у «міжсобойчиках», тягав «кравчучки», рятувався у самодіяльному натуральному господарстві й… не розумів, що відбувається. А тим часом, на арену суспільного життя виходило нове покоління.

Щоб якось зарадити цьому нерозумінню і заохотити нове покоління до правильного мислення, автор публікує книжку «Щоб думати і чинити правильно. Нариси технології системного мислення», в якій пов’язує практичну методологію пошуку раціональних рішень з моральними засадами організації життя особи і суспільства.

А тим часом, під співану владоможцями колисанку про необхідність формування середнього класу, суспільство чітко диференціювалося на дуже багатих і дуже бідних, набирав обертів розвиток кучмономіки. Де вже тут займатися технологією мислення.

…Визначення кучмономіка – як особливий український (можливо краще було б сказати: антиукраїнський) варіант посткомуністичної корупції – вперше впроваджено в сучасну лексику української мови в статтях з економічної тематики, опублікованих автором у газеті «Вечірній Київ» 1994 року.

Спочатку це визначення було запропоновано читачам на противагу  всесвітньо відомої рейганоміки, тобто комплексу оздоровчих заходів, запроваджених у США для піднесення економіки під час президентства Дональда Рейгана.

Подальший розвиток подій в Україні характеризувався криміналізацією державного управління на тлі руйнування не лише сфери господарювання, а й культури, освіти, ідеології й системи соціальних гарантій для трудящих. 

А тому кучмізм визначився, як державна мафія, що вирішувала свої приватні задачі за рахунок народу, а кучмономіка, як система державного рекету. Як система, в якій брехливість і злочинність керівної верхівки держави, її апарату та близького оточення стали нормою, легальним інструментом політики.

Зрештою, кучмізм закріпився в Україні, як державна система паразитування нової посткомуністичної номенклатури, котра в умовах формування ринкових відносин, відкинувши будь–які натяки щодо технології національного будівництва, організувалася в сукупність кланів на корупційних засадах.

На рубежі нового століття ця форма організації влади перетворилася на потужний чинник деструктивної, паразитної політики в Центрально–Східній Європі.