Автор з Дмитром Павличком,
який щойно отримав книжки Євгена Ґолибарда
Документальними прикладами охоплено практично всі основні сфери прояву кучмізму як явища: у промисловості, торгівлі, організації управління, фінансів і банківської діяльності, приватизації, реструктуризації, акціонування, право на землю і аграрний сектор, питання якості продукції та захисту вітчизняного виробника, внутрішні справи і захист інтересів громадян, приклади боротьби трудящих за свої права, державний гангстеризм і податкове безглуздя, численні приклади організованого надурювання громадян державними органами, установами та державними службовцями, ліквідація українського війська, таємниці Печерського двору, маловідомі факти чорнобильських афер…
Факти, факти, факти… Сучасний літопис новітньої історії залежності українського народу в умовах нібито незалежності.
Замість вступу до цієї книги я запропонував читачам Формулу суспільства, яку вивів на підставі власних досліджень і яка дає можливість зрозуміти основні причини та пояснити наслідки змін, що їх спостерігаємо навколо:
√9 + 9 + 92 + 7 = 100%
Перед нами – чотири суспільних групи.
Перша група – √9 = 3% – це люди розумні й моральні. Це мазепи, шевченки, франки, стуси, лук’яненки і їм подібні самовіддані лицарі Української Справи з Божою іскрою в серці. До речі, всі вони із симпатією дивилися на Польщу і Поляків.
Друга група – 9% – розумні, але мають проблеми з совістю, тобто не дуже моральні з суспільної точки зору (кримінал і значна частина політичного бомонду).
Щоб “взяти” банк – чи граючи в карти, чи добравшись до сейфу – треба мати розумну голову, але без моральних обмежень. Так само треба мати цей розумово–аморальний комплекс для запудрювання мізків громадянам за допомогою політичної еквілібристики.
Третя група – 92 = 81% – це досить непевна, частіше непередбачувана у своїх вчинках сукупність людей, для котрих характерною є певна недосконалість свідомості, брак самовимогливості, низький або недостатній рівень розуму і совісті, й котрі своєю поведінкою (особливо в умовах силового тиску на них) більше нагадують драглисту масу.
Кожен член цієї суспільної групи ладен шукати причин своїх невдач не в собі, а поза собою, завжди легко і непомітно для себе перескакує з одних (здавалося б залізобетонних ) переконань на інші, або з упертістю, вартою ліпшого застосування, тримається звичних стереотипів, які давно втратили будь–який сенс.
Четверта група – 7% – це нещасні, яких дав Бог для розвитку нашої любові до ближнього, для усвідомлення нашого обов'язку щодо осіб, які потребують нашої допомоги: немовлят, інвалідів, безнадійно хворих, престарілих.
Оцих 7% людей нам дано, щоб ми на їх прикладі вчилися жити і цінувати життя без глупот, щоб вчилися співчувати, любити і прощати, хоча б тому, що кожному з нас –– чи на довго, чи на коротко –– прийдеться опинитися у цій групі.
…Диск із повністю зверстаним записом тексту, ілюстраціями та обкладинкою книги «Кучмізм і кучмономіка. Документальна оповідь про афери корумпованої влади» видавництво «Пульсари» передало на виробництво до типографії у п’ятницю вранці. А ввечері того самого вересневого дня 2005 року радіо і TV повідомили нам про підписання Меморандуму Ющенка–Януковича.
Стало ясно, що всупереч нашим очікуванням, тема не закінчується, а робить різкий поворот і набуває подальшого розвитку. Розвитку – вочевидь – небезпечного для України.
Ледве дочекався понеділкового ранку, щоб терміново забрати диск і внести деякі корективи у текст вступу, підсумкового слова і титульного листа.
Тоді на першій сторінці обкладинки і титульному листі з’явився підзаголовок Частина перша, а текстовий фрагмент на останній сторінці обкладинки закінчено словами: «Тим більше, що ера кучмізму і кучмономіки ще не закінчилася…»
«Здавалося б, після Помаранчевої революції вже навіть згадка про кучмономіку не має жодного сенсу; адже все це – в минулому. Здавалося б… Проте продовжують існувати і активно функціонувати апологети, жерці та прибічники цього антиукраїнського варіанту посткомуністичної корупції, котрим кісткою в горлі стоїть наша незалежність».
Незалежна Україна стоїть кісткою в горлі не лише вітчизняним корупціонерам, а й їхнім «колегам» за кордоном. Про фактографію подій у наших сусідів за східним і західним кордонами автор розповідає у двох книгах: «По–сусідськи. Польський вектор» (2004 р.), яка має виразний підзаголовок – «Суспільно–економічні порівняння на тлі української нерішучості, непевності й невизначеності» та «Кучмізм і кучмономіка. Частина друга: Рука Москви в Україні» (2006 р.).
Живою мовою очевидця автор подає свої журналістські розповіді про організацію життя у Польщі. Подає переважно у формі дорожніх нотаток і замальовок з численними побутовими подробицями, узагальненнями і часом несподіваними висновками, через інтерв’ю з відомими особистостями та враження від зустрічі з ними; серед них – Збігнєв Бжезіньскі, Іван Павло ІІ, Дмитро Павличко, Єжи Бар, Слава Стецько, Леонід Кучма, Алєксандр Квашьнєвскі, Віктор Ющенко, Броніслав Ґеремек та багато інших.
Зокрема читачів зацікавить досить оригінальна розвідка автора «Польські зв’язки Тараса Шевченка», добірка історичних коментарів, враження від перебування у військових частинах НАТО, розповіді про цікаві зустрічі у Кракові й Варшаві, про Ватикан і наших співвітчизників у Римі, про те, чим живуть (і як часом не можуть злагодити між собою) поляки України та багато іншого.
|
