Є в мені прозора та країна
у відблиску озера Генезарет – 
й човен… і рибацька пристань,
що спирається на тихі хвилі…
і юрби, юрби сердець,
згорнуті Одним щедрішим Серцем,
Одним найніжнішим, 
Одним найпростішим Серцем.  
 
 Або знову – вечір з Никодимом,
 або знову – на березі моря,
 куди повертаюся щоденно,
 зачарований Твоєю красотою.  

 А це все: цей вечір з Никодимом,
 ця країна і рибацька пристань,
 і глибинь води така прозора,
 й постать така надзвичайно близька – 

 а це все через одну Біленьку Крапку
 із щонайбілішого білого,
 огорнуту в серці кожної людини
 розкривавленою течією.

Хвилі серця, 
коли воно тихо ступає за зором, 
не применшуй – о Мамо – 
ані не змінюй любові,
а з прозорих долонь цю хвилю
на мене лини.
Він просив Тебе саме про це. 

Я рибак Йоан. Я так мало спроможний 
на справжню любов.
Досі ще відчуваю: на березі озера – 
під стопами дрібні камінці – 
й раптом – Він.

В мені повно Його таємниць – 
всіх їх не охопити,
якщо навіть у Твоїх думках
посуватимусь тихо, як мірт.

Але якщо хотів Він, 
щоб звертався до Тебе я «Мамо», – 
прошу, хай в цьому слові 
не применшиться Тобі нічого.

Це є правда: 
нелегко виміряти 
      слів глибини,
повним значенням котрих
          нас обох надихнув Він,
щоби в них приховалась 
вся давня любов.

Strona: [1] | [2] | [3] | [4] | [5] | [6]