Часто звідти 
       довго дивиться на мене…
поглядом тримає при собі
         моє обличчя – 
Чи ти знаєш, чи ти знаєш, 
           брате мій,
як нас любить Отець наш одвічний?

Але моїх слів глибин 
             	ніхто не знає
і причин наступних літ 
   		ніхто не бачить,
яке це було страждання
   		безбережне
і самотність 
     	 на тім дереві розп’яття.

І не кров,
що на тім дереві розквітла,
так як кожна праця розквітає
в завтрашньому хлібі – 
тільки це відмежування від Отця,
це відкидання…

За ці слова: Нащо мене покинув,
Отче, Отче – за моєї Мами плач –
я відкупив вже на устах Твоїх 
два найпростіші слова: Отче наш.

Тебе прошу, щоб сховав мене
в недоступнім місці,
в течії тихого здивування
чи в похмурій ночі.

Тебе прошу,
     щоби мене захищав
з того боку, 
     звідки темрява ступає.
Тебе прошу, 
     щоби мене відкривав
на той бік, 
     з якого лине погляд Твій.

Бо я знаю 
про таку криївку, 
що нічого в ній 
не розгублю з цих сонць,
котрі пломенять 
під горизонтом
поглядів 
спрямованих углиб.

І тоді само  станеться диво
пе – ре – тво – рен – ня
тепер Ти станешся мною,
я – євхаристичний.

Strona: [1] | [2] | [3] | [4] | [5] | [6]