Директор Інституту репродуктивної медицини Федір Дахно стверджує, що аборт ніколи не проходить безслідно:

— Це травма фізична, моральна, емоційна, гормональна, це травма соціальна і психологічна. Це величезне зло, це величезна біда. Але право на аборт мусить залишитися, — вважає лікар.

Деякі громадські організації в Україні пропонують повністю заборонити аборти через прийняття відповідного закону. Більш помірковані фахівці радять обмежити доступ до цієї «послуги» та заборонити її на пізніх стадіях вагітності.

Отже, не рак, не СНІД, не наркотики, не серцево-судинні хвороби, а здійснення абортів — як засіб «дозволеного» вбивства ненароджених дітей — є головною причиною зменшення населення України у середньому на 350 000 щорічно.

Зрештою, якою б не була полеміка щодо достовірності цифр стосовно абортів (як мінімум половина яких виконується без розголосу в приватних гінекологічних кабінетах і не потрапляє до офіційної статистики), неспростовним залишається очевидний факт: відбувається війна, яку Українці ведуть проти себе самих!

Тому про це мало тільки говорити, мало кричати, а треба допомогти людям не лише зрозуміти, що аборт — це звичайне вбивство, а так організувати своє життя, щоб не вбивати.

Бо нація, яка щороку вбиває не менше півмільйона своїх майбутніх громадян, не має перспективи і ніколи не зможе навести лад у своїй країні.

Бо кожне вбивство не лише забирає життя іншої людини, воно суттєво змінює тих, хто це вбивство вчиняє. Такі особи з нормальних людей перетворюються на вбивць.

Їх починають непокоїти докори сумління, багато хто з цих психічно ушкоджених людей не витримує і опускається в усвідомленні своєї нікчемності, починає заливати своє горе горілкою, а буває що й накладає на себе руки. Бо їх психіка, травмована цим невиправним злочином, не може знайти ані спокою, ані виправдання вбивству дітей.

Вбивство — це такий феномен людської поведінки, страшні наслідки якого вбивця здатен відчути лише після доконаного факту. Лише тоді приходить справжнє усвідомлення трагедії — безповоротність загубленого життя і абсолютна неможливість будь-що змінити, навіть якщо б дуже хотілося.

В реальних умовах України однією з першочергових причин абортів є низький рівень суспільної моралі, зокрема у молодіжному середовищі. Підтвердженням цьому — літньо-осінній пік збільшення кількості абортів унаслідок радісного піднесення випускників шкіл і вищих навчальних закладів, пляжного сезону та літніх відпусток.

Нещодавно я зробив спробу прочитати короткий курс творчого мислення для учнів 9-А класу в одній із київських шкіл. Спроба не увінчалася особливим успіхом, хоча б тому, що цілком дорослим молодикам цікавішим було крутити на уроках кубик Рубіка, ніж намагатися зрозуміти сенс формули суспільства, п’яти правил системного підходу та восьми законів існування і розвитку систем.

Але найбільш радісне (я б навіть сказав — сповнене неприхованої й відверто непогамованої жаги) пожвавлення у молодих людей викликало моє дотичне зауваження щодо необхідності розв’язання ними проблеми входження в доросле життя. Бо дорослість вони розуміють переважно з позицій можливості сексуальних стосунків, жодним чином не пов’язуючи це з відповідальністю за їх наслідки.

Саме для того, щоб рятувати життя дітей, рятувати молодь і подружнє життя, а отже й майбутнє України від невігластва, глупоти і безвідповідальності, вийшла ця книга, яка повинна бути в кожній сім’ї, котра хоче бути щасливою.

Тому хочу ще раз, із особливою сердечністю, подякувати вельмишановній пані доктор Ванді Пултавскій за цей дорогий подарунок для українського читача.

Євген Ґолибард