Закон і ми

Конституції немає.

Є індульгенція на безвідповідальність

 Відкласти термінові справи і взятися за перо (тобто клавіатуру) мене змусила публікація Віталія Матяша «Українці мають позбутися комплексу меншовартості» («Слово Просвіти», ч. 41, 15-21 жовтня 2009 р.).

Ідея матеріалу пана В. Матяша давно зрозуміла: українська мова в Україні має бути офіційною, державною, повсякденною і повсюдною, гарантованою в усьому інформаційному просторі.

Ця точка зору цілком слушна і не викликає сумнівів у свідомих, патріотичних, чесних громадян, позаяк єдина мова зміцнює унітарність держави і єдність суспільства на фундаменті ідеалів та прагнень титульної нації.

При цьому використання мов інших національностей має відбуватися у побутовому спілкуванні, в діяльності національних культурно-освітніх товариств, зокрема у відповідних сферах використання притаманних їм національних традицій.

Власне так розв’язано мовну проблему в усіх цивілізованих і культурно розвинутих країнах світу. І за прикладом не треба їхати до США, вистачить подивитись на досвід сусідньої Польщі.

Щоб Україна вийшла на цивілізований рівень розвитку, треба не лише кваліфікованим, чесним юристам починати з грамотного формулювання правових норм в інтересах громадян, а й рядовим громадянам постаратися зрозуміти зміст і сенс цих формулювань.

Звернімося, наприклад, до жованої-пережованої в численних дискусіях ч.2 ст.10 чинної Конституції України: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

Тоді як у попередньому абзаці цієї статті читаємо: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Як кажуть, відчуйте різницю: кому гарантується вільний розвиток (гуляй Ваня!) і навіть захист (від якого ворога?!), а кому пропонують сидіти і не рипатись, бо й так все в ажурі, адже держава забезпечує (тобто постачає чи дозволяє?).

Всі диспутанти цілком слушно, але суто емоційно звертають увагу на особливий статус російської мови, начебто закріплений в Конституції України.

І нині, в ефірі й на шпальтах, під час широкої інформаційно-пропагандистської кампанії, розгорнутої на користь Конституції, запропонованої президентом В. Ющенком, в оцінках цього важливого документу переважають емоції ображених патріотів, а не лексично-сенсовний і технологічний аналіз тексту.

Отож спробуймо розібратися і виділити головний підступний чинник, що його як бомбу закладено не лише у «мовну» статтю, а й в усю нинішню Конституцію і «нову», запропоновану паном Ющенком.

Що означає «В Україні гарантується»? Слово гарантується повторюється десятки разів в багатьох статтях діючої і запропонованої Конституції. Але які дії стоять за дієсловом (юридичною нормою, нормою прямої дії!) гарантується?

Де йдеться про конкретні гарантуючі дії? Який фізичний зміст оцього «гарантується»?

Коли говоримо «вода виливається», то розуміємо, що ця рідина під впливом гравітаційних сил (зокрема – сили тяжіння) завдяки певній різниці рівнів, сама виливає себе (виливаєть-ся, ся (себе) виливає).

Натомість за словом гарантується (тут використано в неозначеній формі дієслово гарантувати) ніхто нічого гарантувати не збирається, адже тут немає гарантуючого суб’єкта (конкретної особи яка гарантує), а все пущено на самоплив – бо гарантія гарантує сама себе – гарантується.

Конституцію часто називають Основним Законом, найголовнішим Законом Держави. Тому вміщені в ньому юридичні норми прямої дії жодним чином не можуть бути подані у невизначеній формі.

Невизначена форма дієслів у правових документах породжує безправ’я – це відома правова аксіома.

«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2007 р.) на стор. 396 подає таке трактування слова Закон: «Встановлене найвищим органом державної влади загальнообов’язкове правило, яке має найвищу юридичну силу. (…) Те, що сприймається як незаперечне розпорядження, веління, обов’язкове для неухильного виконання».

А тепер зверніть увагу на дієслова в тексті діючої (так само й пропонованої паном Ющенком) Конституції: «відбувається», «користується», «припиняються», «доводяться»…

Тобто Конституція майже не передбачає ніяких загальнообов’язкових правил, дій, розпоряджень чи велінь, обов’язкових для неухильного виконання.

Відповідно не передбачено, хто конкретно має неухильно виконувати, а поготів не передбачено відповідальності виконавця в разі НЕвиконання.

Бо й навіщо? Адже текст Найвищого Закону стверджує, що у нас все в порядку. Бо вже «здійснюється», «відбувається», «гарантується»…

А по суті нинішня Конституція гарантує лише те, що ані вона, ані держава в особі державних чиновників нічого НЕ гарантують громадянам і гарантувати НЕ збираються.

Так само нічого НЕ гарантує громадянам України варіант Конституції громадянина В. Ющенка, внесений на розгляд Верховної Ради 31 березня 2009 р. і зареєстрований за № 4290 «Про внесення змін до Конституції України».

Уважно проаналізувавши цей документ «Про внесення змін…», можу із впевненістю стверджувати, що в ньому передбачено лише зміни на гірше.

Передусім, у запропонованому варіанті, замість загальнообов’язкових правил і незаперечних розпоряджень, обов’язкових для неухильного виконання, –  суцільні невизначеності: «Суверенітет поширюється», «устрій України ґрунтується»,  «недоторканість і безпека визначаються», «влада здійснюється», «визнається і гарантується місцеве самоврядування [яке] здійснюється», «права… захищаються», «закони приймаються», «визнається принцип», «культурна спадщина охороняється» (сама себе охороняє?!) і т.д.

Я процитував фрагменти лише з перших чотирнадцяти статей зі 171 статей запропонованих паном В. Ющенком.

І такими формулюваннями, що надають владним структурам і їх функціонерам право НЕ відповідати перед громадянами за свої дії чи бездіяльність, просякнутий весь цей варіант Закону.

А щоб довести Закон до повного абсурду, тут подано як знущання такі «шедеври» загальнообов’язкових правил, які нікого ні до чого не зобов’язують: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність» (ст.4), «Народ здійснює владу» (ст. 6), «Держава забезпечує додержання» (ст. 8), «Україна гарантує» (ст. 12), «Держава сприяє консолідації» (ст. 14)…

Можна пробачити В. Ющенку, коли він, формулюючи юридичні норми у своєму тексті, не розуміє різниці між поняттями людина (як різновид живої природи) і громадянин (як суб’єкт і об’єкт суспільних, а отже й правових відносин), дуже вільно оперуючи цими поняттями, а також постійно плутаючи жителів з мешканцями тощо.

Але не можна пробачити намагання впровадити у суспільне життя Основний Закон прямої дії, який узаконює беззаконня.

«Держава відповідає…Держава гарантує…» – це що, правило найвищої юридичної сили чи мильна бульбашка?!

Відповідальність не терпить евфемізмів чи інших форм хитрування. Відповідальність можна гарантувати лише чітким означенням осіб і обставин відповідальності: хто, де, коли, за що, яким чином і якою мірою відповідає.

У системі стосунків між державою і громадянином не буває такого суб’єкта відповідальності, як власне держава. Це допустимо лише на міждержавному чи міжнародному рівні, причому, далеко не в усіх випадках.

Наприклад, кожен громадянин України має право подати до Європейського суду позов з вимогами до держави Україна. Проте в самій Україні позов до відповідної судової інстанції має визначати конкретну особу-відповідача.

Бо всередині держави відповідальність перед громадою і/або окремим громадянином повинен нести конкретний державний службовець за своє протизаконне або аморальне діяння.

А як цю особу визначити, коли Основний Закон держави сформульовано так, що він приховує відповідальних державних службовців, практично захищаючи їх од відповідальності за невиконання цього Закону?!

На жаль, у широко розпропагованому (в тому числі й щодня рекламованому на першому каналі Національного радіо) варіанті Конституції В. Ющенка, жодної відповідальності не передбачено. А який це тоді Закон, якщо він не передбачає конкретної відповідальності конкретних осіб?!

Коли мене через особисту примху пихатого начальника безпідставно викинули з роботи в Національній радіокомпанії України, я надіслав до керівника цієї державної установи дві телеграми і чотири листи з проханням припинити це неподобство і відновити законність. Не отримав жодної(!) відповіді.

Бо навіщо це йому. Адже Конституція по суті звільняє його од відповідальності. А до того докладають рук ще й наші суди, із їх очевидним паплюженням Феміди…

Шановні пані й панове! Відкрию вам публічну таємницю: У нас немає Конституції. Натомість є декларативний перелік невизначеностей на тему державного устрою і прав громадян. І це лише одна з причин нинішньої руїни.

Тому категорично не погоджуюсь з Віталієм Матяшем, який почав свою публікацію з такого абсолютно безпідставного твердження:

«Проект нової Конституції Президента Віктора Ющенка цілком відповідає національним інтересам українського народу. Затвердження нової Конституції сприятиме вдосконаленню…, гармонізуватиме…, сприятиме становленню…, прискоренню процесів…»

З усього видно, що автор процитованого фрагмента не дав собі труду уважно прочитати текст Конституції, який він так багатообіцяюче представляє читачам. Про це свідчить зокрема й суттєва неточність допущена В. Матяшем при цитуванні ст. 13 проекту В. Ющенка.

В статті В. Матяша ця юридична норма (з посиланням на В. Ющенка) подається так: «В Україні гарантується вільний розвиток і функціонування української мови…».

Тоді як насправді в зареєстрованому законопроекті № 4290 пана В. Ющенка жодних гарантій для української мови не передбачено, хоча б тому, що повністю збережено формулювання переписане зі ст. 10 нині діючої Конституції.

А отже винесений у заголовок процитованої статті заклик «позбутися меншовартості» є цілком слушним, позаяк відчуття неповноцінності (бо саме так вже згаданий вище словник на стор. 659 тлумачить поняття меншовартості) виникає найчастіше внаслідок відсутності необхідних знань.

Доводиться чути багато розмов про особливу українську ментальність, причому, переважно з емоційних позицій.

Але не емоції, а технологічні знання відкривають для людей нові горизонти свідомості, відповідальності та можливості удосконалюватися самим і вдосконалювати цей світ.

Тому вважаю, що було б доцільно, якби читачі продовжили розмову на порушену тему.

Євген ҐОЛИБАРД