По-сусідськи

Польські ювілеї – виразний приклад державотворення

Цього року братній польський народ відзначає п’ять ювілейних дат: п’ятиріччя членства в Європейському Союзі, десятиліття членства в НАТО, 20-ту річницю закінчення комуністичного панування, 60-річчя від заснування Північно-Атлантичного Альянсу, 70-ту річницю початку Другої Світової війни.

Ці події стосуються не лише польської історії. Всі вони безпосередньо пов’язані з новітньою історією України і в найближчій перспективі впливатимуть на розвиток ситуації не лише в Центральній і Східній Європі, а й у всьому світі. Відомо ж: корені всіх майбутніх подій – з минулого.
І хоч минулого не змінити, проте можна запобігти помилок у майбутньому. Польський народ вміє нагромаджувати й шанувати історичний досвід і робити з нього висновки.
Друга Світова війна розпочалася саме на території Польщі спільним нападом на неї двох агресорів – сталінського СРСР і гітлерівської Німеччини. Нападом, що був узгоджений підписаним 23 серпня в Москві пактом Молотова–Ріббентропа.
Гітлер вважав поляків людьми другого сорту (зрештою, як і українців), не вартими того, щоб вони мали власну державу. Сталіну не давала спокою ніщівна поразка Червоної Армії у битві під Варшавою в 1920 році й він прагнув не лише довести свою перевагу, а й за допомогою Гітлера розширити територію комуністичної імперії.
1 вересня німецький Вермахт напав на суверенну Польщу, а ранком 17 вересня Червона Армія дванадцятьма потужними угрупованнями на фронті від Полоцька на півночі до Кам’янця Подольського на півдні розпочала окупацію східних областей суверенної Польщі. Того самого дня лондонський «Тimes» назвав напад совєцьких військ «ударом ножа в спину Польщі».
Польський гарнізон Брестської фортеці впродовж двох тижнів мужньо оборонявся під ударами німецької авіації та артилерії, але коли до неї зі сходу приєдналася артилерія совєцька, гарнізон був знищений. 
Спільну німецько-совєцьку перемогу було відсвятковано парадом у Бресті, а також підписанням 27 вересня 1939 року в Москві додаткової угоди про спільний німецько-совєцький кодон та тісну співпрацю НКВД і гестапо.
Понад сорок тисяч польських військовослужбовців, які мирно склали зброю на території восьми польських областей, окупованих Червоною Армією, близько тридцяти тисяч працівників польської поліції, пошти, інших державних установ, працівники науки, культури і освіти були арештовані. 
Всі вони потрапили до концентраційних таборів НКВД в Катині, Осташкові, Мєдному, інших де були знищені. Лише в Катині під Смоленськом у березні-квітні 1940 року «доблесні чекісти» розстріляли понад 12 000 польських офіцерів. Тисячі польських громадян розстріляно в Биківні під Києвом. Впродовж п’ятдесяти років Москва списувала ці звірства на гітлерівців. 
Понад двісті тисяч польських громадян було вислано до Сибіру й Казахстану, тисячі знищено у в’язницях Львова, Самбора, Станіслава, Дрогобича, інших. Серед них немало українців.
А щоб замести сліди совєцької агресії 1939 року і закріпити окупацію східних областей Польщі, Сталін не лише блискуче обдурив керівників країн антигітлерівської коаліції на Ялтинській конференції в лютому 1945 року, а й санкціонував акцію «Вісла», під час якої в 1946 році війська НКВД спільно з «польськими товаришами» виселили десятки тисяч мешканців. 
З тим, що з польського боку нового кордону українці були переселені до північних і західних воєводств Польщі, де в їхнє розпорядження було передано майно німців-відселенців, тоді як із совєцького боку переселення проводилося до ГУЛАГУ, Сибіру і Казахстану.
Отож 70-річчя від початку Другої Світової – це не лише привід для відзначення певного історичного моменту, а й привід для аналізу логіки важливих подій впродовж цих семи десятиліть. Подій, в яких рішучим чином виявився їх головний чинник – комуністична злочинність побудована на імперському шовінізмі.
І тому особливої актуальності набуває нині 20’ річниця закінчення комуністичного панування у Польщі. Вже став історичним славнозвісний вислів польської актриси Йоанни Шчепковскої, яка оголосила в телевізійних новинах наступного дня після перших вільних виборів 4 червня 1989 року: «Прошу панства, 4 червня 1989 року в Польщі закінчився комунізм!».  
Цю подію нині урочисто відзначають в незалежних державах, що виникли на теренах колишнього «соціалістичного табору», до 1989 року підпорядкованого Москві. Їй присвячений саміт лідерів держав 4 червня 2009 року в Кракові. 
Перемога польського народу, згуртованого в організації «Солідарність», поклала початок руйнуванню комуністичної диктатури в СССР і багатьох країнах Європи. 
Після польського червня події поточилися у прискореному темпі. У листопаді 1989 року впав сумнозвісний Берлінський мур, а вже 21 вересня 1989 року подався у відставку комуністичний керівник України В. Щербицький.
16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у тодішньому жовтні рішучими націонал-патріотичними акціями заявив про себе Народний Рух України, а на референдумі 1 грудня 1991 року 90,3% громадян України висловились за незалежність од Москви.
Глибокий сенс і життєву необхідність цієї незалежності поляки усвідомили значно раніше від українців. Тому у квітні 1999 року вони полегшено зітхають після вступу до НАТО. А тим більше радіють нині, святкуючи 10-ліття членства в Альянсі, завдяки чому мають новітні, мобільні, озброєні найсучаснішою технікою професійні збройні сили, та ще й підкріплені потугою майже всіх країн Європи і США.
Безпека військова була зміцнена безпекою економічною. 2004 року Польщу урочисто приймають до Європейського Союзу. Перед її громадянами відкривають не лише кордони держав Європи, а й можливості працевлаштування, розширення товарообігу, інвестицій, контактів, участі в міжнародних організаціях.
Фінансовий внесок Польщі, як члена ЄС, становить щорічно 1% її ВВП. Тим часом, як повідомив 30 травня цього року на зустрічі з журналістами Посол Польщі в Україні Яцек Ключковскі, баланс розрахунків між Польщею і ЄС впродовж 2004-2009 років становить близько 14 мільярдів євро чистого доходу на користь нашої найближчої західної сусідки. 
Найбільше виграли від членства в ЄС польські селяни, які не лише отримують з європейських фондів по 500 євро щорічної допомоги на гектар, а й кошти на розвиток інфраструктури та на розвиток гмін (територій сільрад – будівництво стадіонів, басейнів, закладів культури, освіти, рекреаційних і туристичних зон тощо).  
Ще на початку ХХ століття польська інтелектуальна і політична еліта сформулювала правило, яке увійшло до підручників як гасло Пілсудского-Петлюри: «За нашу і Вашу свободу. Без незалежної України не може бути незалежної Польщі!» 
Нині, реалізуючи це правило на засадах солідарності й братерства, Польща послідовно і неухильно підтримує позицію України у всіх міжнародних організаціях, постійно висуваючі нові ініціативи, спрямовані на зміцнення української незалежності та її авторитету в міжнародному співтоваристві, залучаючи до такої солідарної підтримки інші країни.
Характерним прикладом такої підтримки є відома программа «Європейська політика сусідства». Кожна програма по лінії ЄС – це не просто текст з гарними словами. Це реальні гроші призначені для розвитку України, її демократичних інституцій, всього українського суспільства.
Нещодавно оголошено про новітню польсько-шведську ініціативу під назвою Програма «Східне партнерство», яка передбачає надання Україні безвідплатної допомоги в розмірі 600 мільйонів євро на реалізацію конкретних проектів у галузях науки, культури, молодіжної політики, охорони здоров’я тощо. 
Як стверджують автори програми, при її виконанні буде забезпечено такий контроль, що жодна копійка не піде поза призначенням. 
За останніми оцінками соціологів, вступ до ЄС нині підтримують 76% польських громадян і практично всі – членство в НАТО. 
Наші друзі за Бугом хочуть бачити в Україні такі самі очевидні зрушення, які впродовж останніх десяти років змінили на краще не лише обличчя польської країни, а й заможність поляків та їхню спокійну впевненість у завтрашньому дні.

Євген ҐОЛИБАРД