„Дрібниця”, що кардинально псує життя

Якщо ми, Українці, упродовж понад чверті століття не досягли відчутного позитиву, бо не так як треба робимо, то може це через те, що не так як треба мислимо?

Я не про абстракції, а про конкретні ментальні конструкції. Бо піймати думку в чужій голові – марна справа, але кожен може подивитись і послухати думки, вміщені у словах авторів преси, телерадіо, виступах публічних осіб, в офіційних документах.

Зверніть увагу на “перли” висловлювань, які стали для нас звичними, а тому й хибно вважаються правильними: “ціни піднімаються”, “інфляція прискорюється”, “гривня знецінюється”, “населення скорочується”, “корупція не зменшується”, “постачання війська боєприпасами гальмується”, “кількість ДТП збільшується” тощо.

Чи не помітили тут абсурду?

Не лякайтесь, йдеться ж бо не про економіку, демографію чи соціологію, а про граматику і лексику української мови, яка є відображенням думки. Передусім – про логічний, гармонійний зв’язок між поняттями у трикутнику думка-слово-дія.

Бо якщо настає хоча б один невеличкий розрив між цими складовими, ніякої доброї дії не відбудеться. Власне цей розрив і є причиною багатьох негараздів в економіці, демографії, соціології тощо.

Якщо досі не помітили очевидного абсурду, зайдемо з іншого боку.

Закінчення дієслів у слов’янських мовах вказують на їх займенникову природу: думаю (я), думаємо (ми), думає (він, вона, воно), думають (вони) і – увага – думається. Думається – саме собі, само про себе, нікому нічим не загрожує і нікого ні до чого не зобов’язує.

Практично всі дієслова, що мають закінчення на -ся, нічого не пояснюють, нічого не обіцяють, нікого не заохочують до дії, а тим паче – не зобов’язують діяти.

У їх суспільному значенні, вони по суті вже стали евфемізмами (якщо не словами-паразитами), за допомогою яких уникають говорити правду. Адже ціни не можуть підніматися самі по собі, бо їх піднімають конкретні особи.

І гривня не вміє, не здатна знецінюватися сама (просунута молодь у таких випадках каже: бо немає такої опції), а є конкретні керівники і виконавці, дії яких призводять до знецінення гривні. Але замість того, щоб відповідати за знецінення, вони примітивно ховають свій гріх під фіговим листочком-словом: знецінюється.

Мовляв, я не винен: і я – не я, і хата не моя. Водночас, за ширмою аморфного слова знецінюється (і завдяки йому!), побудовано не одну сотню “хатинок”.

Скажете, дрібниця? Це лише одна з багатьох “дрібниць”, в яких насправді ховається лукавий. “Невинна” -ся, міцно закріплена в головах Українців, блокує їх мозок від пошуку причин і осіб винних у підвищенні цін, знеціненні гривні, скороченні населення, прискоренні інфляції тощо.

Отож, кого тут шукати й звинувачувати, коли так сталося... Так сталося – це “шедевр” української лексики! Колись його вживала  баба Мотря, в якої згоріли пироги внаслідок гарячої і занадто довгої дискусії з сусідкою.

Нині його (з акцентом на -ся) широко використовують високі посадовці та їх “експерти”, коли треба пояснити черговий провал у системі державного управління.

“Кінець – діло красить” – каже прислів’я, щоб ми завершували справу успіхом, радістю виконання задуманого. Натомість закінчення -ся у трикутнику думка-слово-дія  не красить, а чорнить кожне добре діло.

Зверніть увагу на формулювання основоположних понять в нинішній Конституції України (хотів би сказати діючій, але ж вона не діє й не може діяти у цій редакції, бо її головна функція – декларувати та імітувати діяльність).

Зокрема багато статей нинішньої Конституції вміщують абстрактне словосполучення “В Україні гарантується” – тобто відбувається само собою, замість чіткої вказівки хто (посадова особа, орган, інституція) повинен гарантувати. Тому є “гарант”, але немає гарантій.

Відповідно: “охорона здоров’я  забезпечується…(самотужки забезпечує сама себе, тобто охорону), ...власність не повинна використовуватися на шкоду...(спробуйте уявити, як власність буде використовувати себе сама; наприклад, як автомобіль використовуватиме сам себе), особи, які підозрюються... (тобто не ті, кого підозрює хтось, а ті, хто підозрює сам себе),  ...Бюджетна система України будується на засадах... (тобто має певні засади і сама себе будує?), а потім ...Державний бюджет України затверджується...(затверджує сам себе?).

Зрештою, кожен, на численних щоденних прикладах, може сам переконатися (переконати себе) в абсурдному використанні -ся.

Це не дрібниця, а велика біда: люди говорять і не усвідомлюють суті, не розуміють про що говорять. Вимовляють і пишуть слова, маючи на думці зовсім не те, про що говорять.

Пишу ці рядки, а радіо повідомляє: “У липні наша газотранспортна система використовувалася на 13% ефективніше”.

Якщо ця ГТС насправді вміє сама себе краще використовувати, то запитайте її, чи  захотілося б їй піднести власну ефективність до 150%!?...

У житті буває, що людина не розуміє того факту, що вона цього не розуміє. Не усвідомлює, що не усвідомлює.

Зокрема, не усвідомлює того, що абсурдне використання -ся загрожує деформацією думки, а отже і дії. А тому ми зобов’язані усунути цю “дрібницю” з нелогічного вжитку.

Євген ҐОЛИБАРД