Культура мислення – що воно таке?

Початок чергового навчального року завжди є визначальною подією суспільного життя. Це той нечастий випадок, коли батьківське піклування про розвиток тіла і розуму своїх дітей великою мірою збігається з намірами держави.

У кожному разі, державні чиновники напередодні 1 вересня мають можливість усвідомити свої службові обов’язки, як обов’язки батьківські на суспільному рівні. Щодо освітян, цьогорічні літні канікули, як і в попередні роки, не були для них періодом цілковитого застою педагогічної думки.

Саме влітку розгорнулась чергова дискусія навколо питання, яке однаково турбує організаторів освіти, вчителів, батьків і учнів старших класів: “Які конкретно знання має отримати людина в школі, скільки, в яких пропорціях, яким чином і в якій формі?”

Бо динаміка розвитку знань і суспільної свідомості постійно нагадують нам про справедливість двох ключових сентенцій: Знання – це сила і Вік живи – вік учись.

Питання про те, якою має бути структура навчальних дисциплін для майбутніх громадян України і які засоби їх патріотичного виховання слід застосовувати, набуває особливої гостроти під час нинішнього військового протистояння з агресивною Росією.

Бо попередні засоби і недопрацювання в системі українського шкільництва і вищої освіти за совєцьким зразком (з корупційними “вдосконаленнями” упродовж понад двадцяти минулих років) подекуди вилазять боком у нині очевидних негативних наслідках.

Чому так відбувається, у чому суть проблеми? Як на мене, однією з головних причин науково-освітнього і виховного тупцювання на місті є атавізми архаїчного предметного підходу в навчальному процесі.

Надалі тривають дискусії про те, які навчальні дисципліни і по скільки годин на тиждень (семестр, рік, курс) треба “упхнути” у переповнений навчальний план, який передусім вимагає від учня (студента) “засвоїти матеріал”.

І при цьому всі від міністра до учнів-старшокласників розуміють, що цей план фізично неможливо виконати на 100%. Хіба що для успіху в одних предметах за рахунок інших.

Телевізор і інтернет також не сприяють розвиткові культури мислення, позаяк у динамічному потоці розважальних картинок і гонитві за готовою відповіддю, майже виключають такі важливі елементи мислення, як розмірковування, вдумливість і розсудливість.

Ці невід’ємні елементи культури мислення найкраще формуються в процесі читання книжок, зокрема казок, історичної і біографічної літератури, соціальної фантастики, мемуарів. Такі книжки є добрими ліками від легковажності.

Бо легковажність привчає молодь до поверхового предметного мислення, сприяючи вихованню людей-викрутасів і псевдоерудитів, що входять у вир життя з навичками пристосуванців і конформістів.

Предметне мислення є статичним, бо формує стереотипи, як заздалегідь встановлені опорні точки міркувань, а отже замикається на досягнутому попередниками. За що у школі ставлять високі оцінки? За засвоєння пройденого матеріалу!

Але саме по собі засвоєння предметів сприяє переважно формуванню принципів на основі не завжди раціональних попередніх знань і попереднього досвіду. Від декого навіть можна почути такий досить типовий вираз із претензією на істину: “Треба освоювати передовий (світовий, європейський, науково-технічний тощо) досвід!”.

Та не може чужий досвід бути передовим! Досвід – це сума попередніх знань і навичок, здобутих в конкретних (зокрема й в інших, часом непорівняльних  до наших) умовах.

Інша справа – не предметний, а функціональний підхід. При функціональному підході до навчання (і студіювання) не так важливо засвоїти матеріал, як зробити з нього функціональні висновки для практичного застосування (або й неможливості такого застосування, тобто виявлення яловості відповідних знань).

А це вимагає від учня (студента) вміння свідомо контролювати процес власного мислення; процес, завдяки якому молода людина дійшла певного висновку. Оце якраз і є головним – свідомо контролювати процес власного мислення, зокрема й пошук нових шляхів і процедур мислення, що формують культуру мислення.

Показово, що в нашому освітньому середовищі й відповідному лексичному полі спілкування (навіть на наукових конференціях) ви навряд чи почуєте це словосполучення. Воно не є широко вживаним, бо мало хто уявляє собі, що воно має означати.

Цікаво, що для цього поняття не знайшлося місця навіть у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2007 р.)”, де представлено означення 250 000 слів і словосполучень. Невже культура мислення є такою дрібницею, що про неї не варто навіть згадувати у словнику?

Відповіддю на це запитання є загально відомі негативні події в Україні упродовж всіх років незалежності у багатьох сферах життя суспільства, зокрема численні помилки і непродумані хибні рішення у сфері управління державою.

Ми щось не так як треба робимо, бо не так як треба мислимо. В нинішній українській традиції замість культури критичного мислення  впроваджено особливий пієтет до так званої “політичної волі” можновладців на вершині державної піраміди.

Вважається, що абсурдний за своїм змістом вираз “Немає політичної волі” має заспокоїти всіх учасників будь-якої дискусії. У контексті виступів багатьох публічних осіб України, так звана політична воля вже майже прирівнюється до волі Божої. А це вже є ознакою відмови від побудови громадянського суспільства і поворотом у бік диктатури.

Натомість нинішні західноєвропейські традиції враховують культуру мислення, як невід’ємний елемент розвитку демократії та загальної культури людини, суспільства, кожного громадянина, незалежно від посади.

Наприклад, відомий польський “Словник іноземних слів” Владислава Копаліньского дає таке тлумачення:  культура – від лат. cultivare – вирощувати, вигодовувати; англ. сulturist – прихильник (послідовник) якогось методу формування розуму або тіла – від лат. cultus – формування.

Тобто культивування раціонального (системного, функціонального) мислення – це необхідний процес формування (вирощування, вигодовування) відповідальних громадян демократичної держави, здатних контролювати власну свідомість згідно з критеріями раціональності й моральності.

Адже все, що створено руками людини, спочатку з’явилося в її голові, тобто в процесі мислення. І все що буде здійснено, буде спочатку вимислено. Цю тезу добре зрозуміли на переломі ХІХ-ХХ століть у керівництві США, надавши їй практичне впровадження.

Ще й нині вона продовжує діяти у формі заохочення до еміграції в Америку кращих інженерів і науковців з усього світу.

Мені особисто відомі п’ять осіб зі світлими головами, котрі разом із родинами вибралися з Києва до Каліфорнії й нині ефективно працюють на зміцнення науково-технічної могутності США. Бо справжнє щастя – це коли тебе розуміють, коли шанують і гідно оцінюють твій розум, твоє мислення. 

Культура мислення сприяє формуванню мудрості, здатності бачити далеко наперед, бачити післязавтрашні наслідки сьогоднішніх фактів, подій, рішень. Вочевидь саме цієї здатності бачити і передбачати бракує українським очільникам у політичних, господарчих і військових штабах нашої держави.

На жаль, в Україні мислення не культивується і не заохочується. Замість  солідної копіткої роботи, спрямованої на вирощування і кадрове заохочення українських світлих голів, маємо старанних “варягів” з-за кордону. Їх  присутність у керівному бомонді держави має підкреслювати нездатність вітчизняних голів до раціонального та морального мислення.

Зрозуміло, що культура мислення, зокрема процес формування мислення школярів виставляє на перший план вимоги до вчителя. Вчителів також треба вчити не предметному, а функціональному мисленню. Вчити викладачів, студентів і учнів згідно з правилами мислення.

Власне цього вимагає культура мислення. Бо так само, як культура праці (екологічна культура, культура поведінки водія за кермом, культура пішоходів, культура спілкування чиновників і працівників поліції з громадянами тощо) вимагає дотримання певних правил, відповідно й культура мислення базується на певних правилах, методах і процедурах мислення.

     “ Важливішим завданням цивілізації є навчити людину правильно думати ”

                                                                 Томас Алва Едісон

А що це означає – правильно думати? Означає думати, мислити згідно з певними правилами.

З величезного науково-практичного комплексу, що називається ТФМ (Технологія функціонального мислення), для прикладу в межах газетної статті, варто навести чотири Правила Рене Декарта, котрий вважається засновником раціоналізму. Він сформулював ці правила у книзі “Керівництво для розуму”, а отже вони можуть бути корисними для розуму наших читачів:

1. Ніколи не сприймати за істину нічого такого, чого б перед тим не пізнав з очевидністю. Інакше кажучи, старанно уникати необачних висновків та упередженості, а отже враховувати у своїх судженнях тільки таке, яке уявляється моєму розумові настільки ясним, таким чітким і так виразно, що це не дає мені жодних підстав ставити його під сумнів.

2. Ділити кожну з досліджуваних мною труднощів на стільки частин, на скільки це є можливим і необхідним для кращого їх подолання.

3. Дотримуватися певного порядку мислення, починаючи з предметів і явищ простих і найлегше пізнаваних, поступово переходячи до пізнання найскладнішого, припускаючи можливість існування порядку речей навіть там, де об’єкти мислення зовсім не подано в їхньому природному логічному зв’язку.

4. Укладати переліки завжди настільки повні й огляди настільки узагальнюючі, щоб була повна певність щодо неможливості будь-яких хиб чи недоробок.

Ці чотири правила мені довелось використовувати багато разів, завжди не просто, але завжди із позитивним результатом. Пропоную читачам самим спробувати застосувати їх для розв’язання проблем: технічних, побутових, суспільних. Наприклад, для визначення осіб, яким варто довіряти, зокрема кандидатів на майбутніх виборах.

Принагідно зазначу, що Правила Р. Декарта – це лише одна з багатьох інтелектуальних “піщинок” на величезному “пляжі” культури мислення.

 Євген ҐОЛИБАРД