Бойкот — справа патріотична, спільна і особиста!

Ми всі й кожен з нас прагнемо скорішої перемоги у нинішній війні, яку розв’язала і веде Росія проти нашої Батьківщини. Проте, чи ми всі й кожен з нас вважаємо цю війну особистою справою?

 Світ чимдалі більше усвідомлює величезну небезпеку, яку несе Росія для всієї земної цивілізації. Але чи всі громадяни України, усвідомлюють цю небезпеку настільки, що вважають Росію своїм особистим ворогом? Чи кожен з нас на своєму індивідуальному рівні вже почав боротьбу з ворогом ?

Почати таку боротьбу досить просто — треба припинити купувати російські товари і послуги. У цій справі потрібна уважність, практична (справжня, а не теоретична) патріотичність і мінімально необхідні, знання.

Передусім треба розуміти, що купуючи російське, українці несвідомо фінансують війну проти нашої держави. Звернімо увагу на дві важливі цифри:

а) якщо ми в Україні відмовимось від купуваня товарів вироблених російськими фірмами та від різних послуг, що пропонують російські компанії в Україні, тоді економіка Росії втратить всього навсього 0,6 % свого ВВП;

б) якщо ми замість російських товарів і послуг будемо купувати українські, тоді наша українська економіка на рівні ВВП зросте на 4,1 %.

Відчуваєте різницю? Оце вам конкретний фронт всенародної боротьби проти агресора. Бо якщо кожен з нас не воює проти ворога, то тим самим допомогає йому воювати проти нас.

Здавалося б, що усвідомити цю істину дуже просто. Ан ні — ще донедавна, коли десятки українських бійців мало не щодня вже гинули на сході від російської сучасної зброї, наші підприємства продовжували постачати в Росію оснащення для цієї зброї, зокрема — двигуни для військової авіації Росії...

Що маємо зробити для всеукраїнського бойкоту російських товарів і послуг?

По-перше, визнати у голові й серці очевидну істину: Росія — наш ворог!

По-друге, вибираючи товари, звертати увагу на маркування. Всі товари, вироблені російськими компаніями в Україні або на території Російської Федерації мають штрих-код від 460 до 469. Крім того, Івано-Франківська, Львівська, Полтавська, Хмельницька та Сумська області вже прийняли рішення про додаткове маркування товарів, вироблених у Росії.

Зокрема львівяни вирізняють ці товари за допомогою аквафрешу (так останнім часом називають кольори російського прапора), яким позначають бойкотовану продукцію у торговельних закладах, на підставі рішення облради: “будь-яка приналежність до окупанта має бути позначена на ціннику”.

Найкраще й дуже демократичне рішення прийняла Сумська обласна адміністрація, запропонувавши керівникам підприємств торгівлі виділити спеціальні полиці для російських товарів — нехай споживачі вибирають.

Як вважає координатор Економічного бойкотного руху Олег Радик, абсурд полягає в тому, що ми в Україні збираємо по гривні на бронежилети, а водночас даємо російському бізнесу можливість збирати в Україні гроші на кулі, які ці бронежилети пробивають.

Відмова від російських товарів створює на нашому ринку сприятливу нішу для заповнення її українськими товарами, причому, дешевшими і кращої якості.

Треба знати, що майже всю гумову жуйку, що продається в Україні, а також такі масові дрібниці як снікерси, багато цукерок (до речі, часто-густо з нашого цукру) виготовляють і поширюють російські компанії.

А російська горілка в Україні? Це вже повна і остаточна бздура!

Важливо, щоб покупці звертали увагу на факт будь-якої причетності товару до Росії. Бо йдеться не лише про виробництво, розфасування, опакування, а й про посередництво. Бо у всіх цих випадках, купуючи товар, ми збільшуємо прибуток російського бізнесу, який фінансує антиукраїнську війну.

По-третє, — книжки. Тема дуже актуальна, зокрема перед початком навчального року.

"Ми хочемо, щоб українці зрозуміли: книга – це також товар. Зараз, коли російська зброя вбиває українців та руйнує міста на Донбасі, купувати російські товари означає опосередковано фінансувати терористів", – пояснює позицію бойкотувальників координатор Економічного бойкотного руху Олег Радик.

Присутність російських видавців визнана небажаною на цьогоічному вересневому "Форумі видавців" у Львові, тому їх на ярмарку не буде. Українські книготорговельні компанії попереджені про недоречність продажу книжок російського походження в умовах російської агресії.

Щоб зрозуміти наскільки обґрунованим є таке рішення, наведу лише один приклад. Російське видавництво «Эксмо» нещодавно видало книгу «Украинский ад». Книгу представлено як “продолженіє бестселлера «Украинский фронт», запрєщонного Києвской хунтой”. В анотації читаємо (подаю в оригіналі):

«Футуристический боевик о гражданской войне в Украине.  Восставший юго-восток истекает кровью в неравной борьбе против бандеровских карателей и натовских оккупантов, но русские не сдаются!

И горят американские «ястребы», сбитые восставшим украинским ракетным дивизионом, истребительный авиаполк отказывается подчиняться приказам укронацистив, а городские партизаны Новоросии устраивают захватчикам ад на земле».

Цей типовий “шедевр” сучасної російської літератури у Львові не пройде!

Проте на столичному книжковому базарі “Петрівка” особливих патріотичних змін на краще поки що не видно. Нинішнє панування російської книжкової продукції (і відповідних книгопродавців!) — це не лише наслідок інерції політико-бізнесових та антиукраїнських ідеологічних рішень попередніх проросійських можновладців.

Бо водночас це результат відповідного попиту російськомовних громадян, котрі добре влаштувалися зі своїми проросійськими інтересами в Україні.

Вони не усвідомлюють свого громадянського обов’язку й не дуже обтяжують себе відповідальністю за розвиток української національної культури, фундаментом якої є українська мова. А тому надалі продовжують будувати в Україні фундамент російський: “Какая разніца? Русскій язик — ето язик Пушкіна і Лєрмонтова!”.

Пора нарешті зрозуміти: російська мова — це мова “Пушкіна і Лєрмонтова” у Росії. Натомість у нас, в Україні — це мова агресора, окупанта, ворога!

По-четверте, — банки. “Сбербанк России”, “Русский стандарт банк”, “Альфа-Банк”... Справа не в цих та інших назвах, а в тому, що ці фінансові  установи держави-ворога на господарчому тілі нашої держави створюють небезпеку в без того нестабільній економічній сфері України. Причому — і це є головним! — за рахунок активної участі наших фізичних і юридичних осіб.

Як на мене, економіста, фінансові зв’язки з російськими установами є величезним ризиком. Хоча, можливо нинішні клієнти російських банків в Україні переконані, що сюди невдовзі прийде російське військо й тоді вони будуть “в пєрвих рядах”?!

По-п’яте, — мобільний зв’язок. Тільки один приклад. Відкрите Акціонерне Товариство МТС («Мобильные ТелеСистемы») — оператор мобільного зв’язку в Росії та країнах так званого СНГ. На території Росії, України, Білорусі, Узбекистану та Туркменістану МТС обслуговує понад 74 млн абонентів, з них на теренах України — понад  19,81 млн. абонентів.

А тепер кілька нериторичних запитань на тлі фактів російсько-української війни:

Чи російські власники компанії давали присягу на вірність українському народу?

Чи можемо бути певними, що компанія не використовує в антиукраїнських інтересах свої технологічні можливості й відповідне устаткування для контролю, сканування і використання інформації з розмов абонентів?

Чи ми можемо бути певними щодо гарантій захисту нашої інформації від використання органми ФСБ Росії?

Ці запитання можуть комусь видатись як спроба дискредитувати МТС. Нічого подібного! Як журналіст і громадянин, передусім усвідомлюю відповідальність перед співвітчизниками, які хочуть мати певність в тому, що у даному випадку не буде зради. Бо якщо зрадника знайшли у нашому рідному Генеральному штабі, то чого вже можна очікувати від нерідних...

По-шосте, — поточна і періодична інформація. Як нещодавно заявив відомий український письменник, — “Мені запропонували стати пацифістом і засуджувати АТО. Тобто я мав писати про убитих, поранених, закликати до миру. Пропонували по дві тисячі доларів за кожну публікацію. Відмовівся, бо не хочу влазити у російське багно”.

Не знаю, по скільки тисяч отримують шуфрічі, чечетови та інші так звані “пацифісти” за подібну паскудну діяльність, але “полум’яний” виступ одного з них на ранковому засіданні Верховної Ради 12 серпня 2014 року засвідчив, що мабуть отримують більше ніж по тридцять срібняків. Бо вже дуже старався у своїх закликах “прєкратіть войну і сєсть за стол пєрєговоров”.

Регіонали, комуністи та їх полічники, за активної участі яких й згідно з кремлівським сценарієм, було підготовлено і здійснено агресію Росії проти України та розв’язано військове кровопролиття, нині за тим самим сценарієм проливають крокодилячі сльози, намагаючись зупинити просування наших військ з огяду на “многочіслєнниє жертви срєді мірного насєлєнія”.

Про те, що ці самі жертви є наслідком обстрілу житлових кварталів окупантами-терористами з російської важкої артилерії, “пацифісти” не згадують.

Не згадують також про вражаючий факт типово російського блюзнірства, коли широко розрекламований так званий “гуманітарний конвой” (а по суті — троянський кінь з Росії), нахабно, наплювавши на нашу заборону і міжнародне право, будь-що намагався по-злодійськи перетнути кордон в Україну.

Причому, перетнути після інтенсивної масованої “обробки” нашої території артилерійськими і ракетними системами залпового вогню з території Росії.

Отака вона якість і ціна кожної російської і проросійської інформації

Додає куті меду одне дуже українське і дуже розмовне радіо, яке майже всі вранішні інформаційні випуски починає з мало не смакування кількістю вбитих і поранених в зоні АТО.

Загалом, сфера радіо в Україні — це сприятливий полігон для демонстрації псевдоерудиції сумнівних фахівців і різноманітних безвідповідальних “експертів”. Причому, це стосується обох сторін — як тих, котрі називають себе журналістами, так і тих, кого журналісти запрошують до студії.

Вже майже стандартним є типовий початок розмови перед мкрофоном, коли ведуча представляє запрошеного, а потім, у його мовчазній присутності, використовує значний відрізок ефірного часу для власного виступу з оголошеної теми. То навіщо було запрошувати? Хіба що як масовку...

Але буває, що справді, краще б він й надалі мовчав. Бо як починає ееее-кати , меееекати та ааакати, вставляти слова-паразити та шукаючи потрібні словотворення десь там у своїй голові під час пауз  після кожних двох-трьох та ще й незугарних слів, то сором огортає слухача від такої розмовності.

Щоправда, останнім часом, радіоведучі запрошують на передачу російськомовних експертів, рівень розмовності яких не викликає заперечень. Не знаю, чи це робиться для того, щоб показати досконалість “вєлікого могучєго”, чи для того, щоб дати можливість слухачам упевнитись, що рівень володіння українською поки що потребує домікрофорного вдосконалення.

А щодо розкриття теми, то частіше за все бесіда закінчується стандартно —  запрошений із задоволенням відповідає на кілька запитань із серії “Що буде завтра?”, безвідповідально беручи на себе функції пророка...

Гарячим серцем прагнучи перемоги у нинішній війні, яку розв’язала і веде Росія проти нашої Батьківщини, кожен з нас повинен  вважати цю війну своєю особистою справою, а Росію — ворогом!

Наш громадянський обов’язок вимагає від нас не купувати російських товарів, російських і російськомовних книжок, не мати ніяких справ з російськими фінансовими установами, начуватися щодо ролі російських операторів у системах зв’язку, бути уважними щодо поточної інформації, “інформаторів”, “пророків” та “ораторів”.

А головне — треба усвідомити, що публічно розмовляючи російською, ви підтримуєте  російський чинник, російську присутність і російський вплив в Україні. При тому, що російськість завжди була для нас джерелом проблем.

Тому справа нашої совісті — припинити використання в Україні російської мови, мови агресора, окупанта, ворога! Бойкот російськості в Україні — це наша патріотична, спільна і особиста справа!

Євген ҐОЛИБАРД