Ювілеї і порівняння

Польська солідарність на українському тлі

Рівно 30 років тому, у серпні 1980-го польський народ, на чолі з Незалежним профспілковим об’єднанням «Солідарність», що швидко перетворилося у загальнонародну патріотичну організацію, поклав початок ліквідації облудної комуністичної системи в Європі.

Цей ювілей відзначають всі національно-патріотичні й демократичні організації світу, позаяк саме польський досвід солідарного об’єднання всіх громадян у боротьбі за справедливість залишається яскравим прикладом для всіх прогресивних людей на планеті, зокрема й для України.

 На тлі географічної, етнічної та історичної близькості двох народів-сусідів та багато в чому подібності етапів розвитку суспільної свідомості, Україна і Польща мають чи не найбільше підстав для зближення і єднання інтересів, у тому числі шляхом використання багатющого польського досвіду позитивної трансформації суспільства.

Ключовим словом цього зближення і єднання є слово солідарність.

Саме із почуттям солідарності, як спільний клопіт були сприйняті у Польщі події в Україні у листопаді–грудні 2004 року. Бо поляки, як нація повстанців, добре усвідомлювали можливі наслідки фальсифікації виборів в Україні.

І тоді у критичний момент української Помаранчевої революції, під час важких переговорів у Києві за участю міжнародних спостерігачів, своє рішуче слово сказав президент Польщі Алєксандр Квашьнєвскі, а на сцену Майдану Незалежності вийшов знаменитий Лєх Валенса –– перший керівник легендарного польського об’єднання «Солідарність».

Українці пам’ятають, що саме національно–демократична хвиля, піднята польською «Солідарністю» призвела до зруйнування берлінського муру на Заході й совєцької імперії на Сході Європи.

На жаль, величезний досвід польського об’єднання «Солідарність», котре нині святкує 30-літній ювілей підписання славнозвісних «Серпневих угод», що започаткували хвилю загальнонаціонального піднесення поляків на боротьбу проти комуністичної тиранії, продовжує залишатися в Україні мало відомим.

Залишається мало відомим і не використовується польський досвід ліквідації комуністичної інфекції, досвід проведення адміністративної і адміністративно–територіальної реформи, реформи освіти і охорони здоров’я, інвестиційної, податкової, пенсійної політики і страхування, політики у сфері демографії і національних меншин, екології, розвитку культури і місцевого самоврядування, реформування війська, а головне – досвід патріотичного виховання громадян для життя в повноцінному, демократичному, громадянському суспільстві.

В Україні про таке суспільство лише ведуться розмови (останнім часом не дуже активно), а тому варто хоча б побіжно нагадати про найбільш важливі факти пов’язані з діяльністю польського  об’єднання «Солідарність»; факти дієвого польського патріотизму, що зберігають свою актуальність, як взірець для нинішнього українського суспільства.

Перед усім треба зазначити, що головними збудниками дієвого польського патріотизму завжди були: національна ідея, національна культура і національне виховання в сім’ї у тісній співпраці із Церквою. Християнські цінності завжди лежали в основі демократичних переконань і свободолюбства Поляків.

Власне можливість щодня порівнювати християнські цінності із цінностями комуністичними призвели до формування у польському суспільстві стійкого неприйняття комуністичної облуди, до усвідомлення сили народу і слабкості антинародного режиму.

Тому, коли на початку липня 1980 року комуністична влада черговий раз підняла ціни на продукти харчування, у Польщі піднялася хвиля протестів, а слідом припинили роботу працівники ряду підприємств.

І хоча у всіх на пам’яті ще були жертви розстрілу робітничих протестів 1970 року в Ґданьску, Ґдині і Щеціні, робітничий зрив липня–серпня 1980 року швидко активізував не лише свідомість, а й щоденну діяльність Поляків.

Вирішальне значення для активізації загальнонаціонального руху мав окупаційний страйк суднобудівників Ґданьска, котрі починаючи од 14 серпня 1980 року підняли потужну страйкову хвилю по всій Польщі й утворили MKS –– Об’єднаний Страйковий Комітет, на чолі якого став електрик Лєх Валенса.

Вже через десять днів MKS об’єднував представників понад 700 страйкуючих підприємств і швидко поширював свій вплив по всій Польщі, а страйки перейшли у безстрокову форму постійної боротьби проти існуючого режиму. До страйкуючих робітників приєдналися кращі представники інтелігенції, відомі громадські діячі, університетська професура, студентська молодь.

Серпневі страйки відбувалися у доти небувалій атмосфері: робітники не залишали свого закладу; до воріт підприємства приходили тисячі й десятки тисяч людей з квітами, продуктами харчування; на мурах і будівлях підприємств майоріли національні прапори і транспаранти з гаслами національно–патріотичного змісту; на вході до підприємства було встановлено образ Матері Божої.

Страйкуючі постійно вели організаційно-політичну роботу, формулювали постулати, писали відозви і комунікати, обмінювалися інформацією і друкували свою пресу, співали патріотичні пісні, сповідувалися й разом ревно молилися під час Служб Божих, що проводилися щодня на території підприємств.

Організаційний рівень страйків у Ґданську, Ґдині й на шахтах Шьльоньска, які поступово об’єдналися у загальнонаціональний, був дивовижно високий, майже військовий. На території страйкуючих підприємств робітники слідкували за дотриманням порядку, режиму чергувань, розподілу обов’язків, категорично заборонялося вживати алкоголь, вимагалося дотримуватися демократичних правил проведення зборів і етики дискусій.

Згадує Аліна Пеньковска –– член президії MKS:

«Варто нагадати, що під час страйку провідну роль відігравали особи, котрі дотримувалися різко протилежних поглядів, пропонуючи відмінні методи боротьби проти комуністичного режиму. Але, не зважаючи на відмінність поглядів, ми спромоглися слухати і чути один одного, щоб врешті знаходити консенсус.

І коли ми виходили до загалу, то представляли позицію узгоджену між робітниками, інтелектуалами і діячами опозиції. Власне в цьому й була солідарність».

Першими інтелектуалами, котрі прийшли до брами страйкуючої судноверфи у Ґданьску з листом–пропозицією до Страйкового Комітету, були Тадеуш Мазовєцкі і Броніслав Ґеремек.

Тоді, з приводу приходу інтелектуалів, президія MKS доручила Лєху Валенсі, як він сам розповів:

« … подякувати їм і показати дорогу на вихід. Але я вчинив проти всіх і сказав: Вони залишаться з нами, бо потрібні. Чи перемогли б ми тоді без них? Очевидно, що ні. Але на той момент я викликав загальне обурення, бо повівся недемократично».

Звичайно, що ані Лєх Валенса, ані його колеги зі страйкового MKS не могли тоді уявити, що Тадеуш Мазовєцкі стане прем’єр–міністром першого демократичного уряду Польщі, а Броніслав Ґеремек – міністром закордонних справ і видатною сучасною постаттю європейської та світової дипломатії.

Тим більше Лєх Валенса і його колеги з MKS не могли тоді уявити, які заходи готують для них комуністичні вожді у Варшаві й Москві.

Бо саме тоді польське керівництво, тобто Політбюро ЦК ПОРП під час засідання 18 серпня 1980 року на чолі зі Станіславом Канєм, пам’ятаючи про пролиту кров робітників, розстріляних 1970 року, схилялося до розв’язання кризи політичними методами.

Натомість московське керівництво –– тобто Політбюро ЦК КПСС –– у той самий час, після тривалої дискусії, створило спеціальну комісію у справі Польщі –– так звану «Комісію Суслова».

28 серпня 1980 року «Комісія Суслова» виступила з категоричною вимогою: терміново, наступного дня, підняти по тривозі три танкових і одну мотострілецьку дивізії із повною їх мобілізаційною готовністю на 18 годин 29 серпня 1980 року.

При цьому, у висновку цієї комісії зазначалося:

«Успішне виконання завдань під час вступу цих дивізій на територію Польщі вимагає бойової підготовки впродовж 5 – 7 днів».

І далі в цьому документі уточнювалося:

«…Будемо вимушені задіяти також дивізії Балтійського, Білоруського і Закарпатського військового округів, які перебувають зараз у стані підвищеної бойової готовності, довівши їх боєздатність до рівня, передбаченого на випадок війни. Якщо головні сили Війська Польського перейдуть на бік сил контрреволюції, тоді ми повинні збільшити групу наших військових сил ще на 5–7 дивізій».

Сьогодні ці факти видаються страшним, невірогідним сном. Особливо у співставленні сенсу таких понять і визначень, як процитовані вище: «на випадок війни», «вступу цих дивізій на територію Польщі», «на бік сил контрреволюції» тощо.

Як бачимо, комуністична ділова лексика 1980 року не зазнала змін од часів агресії Червоної Армії на територію Польщі в 1920 році під прапором Леніна, а потім у 1939 році під прапором Сталіна.

Кремлівські верховоди розраховували довести повну бойову готовність совєцького агресора до необхідного рівня станом на 1–2 вересня 1980 року.

Проте підписання у Польщі порозуміння між MKS (тобто по–совєцьки зазначеними  «силами контрреволюції») і комуністичним керівництвом польської держави за день до цього перекреслило божевільні плани Кремля.

Витримка і згуртованість польських робітників у тривалому протистоянні антинародному режимові примусили тодішню владу підписати славнозвісні угоди в Ґданьску–Ястшембю. Угоди, в яких визнано легальність профспілкового об’єднання «Солідарність», задоволено вимоги про звільнення політичних в’язнів, про початок економічних реформ тощо – майже всі з двох десятків постулатів, що їх вимагали робітники.

Почався непростий процес гуртування, солідаризації всього польського суспільства. На момент проведення Першого з’їзду об’єднання «Солідарність» у вересні 1981 року ця організація вже налічувала у своїх рядах понад 10 мільйонів членів, тобто 80 відсотків всіх працюючих у Польщі.

Потім, впродовж семи років тривання військового стану, введеного генералом Ярузельським 13 грудня 1981 року, члени об’єднання «Солідарність» і їх прихильники продовжували удосконалювати свою організаційно–патріотичну діяльність у підпіллі, у зонах інтернування, діяли із–за кордону, а також у відкритих активних виступах і акціях пасивного протесту.

Несамовите враження справляли мільйони свічок, що їх кожного 13 числа запалювали Поляки у темних вікнах своїх осель по всій Польщі.

Нарешті настав 1989 рік, засідання «круглого столу», потім перші демократичні вибори без фальсифікацій, ще через кілька місяців – зруйновано сумнозвісний берлінський мур, а невдовзі головному «контрреволюціонерові», який став президентом Польщі, було вручено Нобелівську премію миру…

Природно, що Помаранчевий зрив Українців проти несправедливості кучмізму в листопаді 2004–го Поляки сприйняли як аналог свого серпневого зриву проти несправедливості комунізму. Бо слово «Солідарність» для Поляків має великий, глибокий зміст, особливо, якщо йдеться про солідарність з кровними братами-сусідами.

Імпульс, що вийшов із Польщі, став детонатором руйнування совєцької імперії, збудив національно-патріотичні рухи, які привели до створення нових незалежних держав.

30-річчя створення загальнонародної польської організації «Солідарність» та її досвід нагадує нам про невикористані резерви національно-демократичного руху в Україні.

Євген Ґолибард