Актуальна тема

Чому змінився клімат і що нам чекати надалі?

Ці питання ставить змучений нинішньою небувало стійкою спекою народ, але фізично зрозумілої відповіді не отримує навіть від вчених.

Пояснення із посиланням на парниковий ефект внаслідок промислових викидів в атмосферу не є достатніми, а злива інформації про можливі наслідки не зачіпає головного – причини.

Працюючи в науково-дослідному інституті, мені довелось професійно вивчати взаємозв’язки між кліматологічними (погодоутворюючими) чинниками і економічними показниками роботи на відкритих гірничодобувних підприємствах на великих обширах від Бугу до Забайкалля і від заполярного Норильська до південно-казахстанського Екібастуза.

Довелось також заглибитись і в історію питань про клімат, шукати логіку кліматичних змін і аномалій в далекому минулому, зокрема й вивчати зв’язки між сонячними (наприклад, по Рубашову) та віковими (37-річними по Брікнеру, 83-річними по Клафу, 169-літніми по Андерсену та ін.) температурними циклами тощо.

Як свідчать графіки, нинішній віковий сонячний (і температурний) цикл розпочався від мінімального значення в 1939 році й нині перебуває в зоні максимуму. При цьому, цьогорічне підвищення температури цілком відповідає рівневі сонячної активності (і відповідним наслідкам на Землі), що мали місце у 1780–1790 роках.

До речі, саме у січні 1780 року в Санкт-Петербурзі було зафіксовано рідкісний погодно-кліматичний випадок: впродовж однієї ночі температура повітря підвищилась од мінус 43,6 градуса до плюс 6 градусів за Цельсієм. Наступного дня всі 40 тисяч мешканців міста лягли з грипом.

Вказане підвищення було наслідком порушення меридіональної циркуляції повітря, яке за нормальних умов забезпечує нам стабільність погоди, характерної для відповідного сезону.

Як відомо, різнотемпературне повітря, яке разом із водяною парою утворює атмосферні фронти, нагрівається не від Сонця, а від поверхні Землі, яка нагрівається сонячним випромінюванням. Ефективність нагріву залежить від багатьох чинників, але головним із них є кут падіння сонячних променів на поверхню Землі.

Це зрозуміло для кожного спостерігача: Сонце в зеніті є набагато вогнедихаючим ніж Сонце над горизонтом.

І тут ми підходимо до головного. Слово клімат означає нахил (від грецького klima, klimatos – нахилення, нахилений). Причому, мається на увазі нахил вісі обертання Землі до площини екліптики. Саме тому літо у північній півкулі є цілком синхронним (у часі) до зими у південній півкулі.

Зрозуміло, що чим більшим є нахил земної вісі, тим на одній й тій самій північній широті поверхня Землі влітку нагріватиметься більше, а взимку більше «ховатиметься» від сонячних променів у тінь (із відповідними наслідками).

Зрештою, минула сувора зима 2009–2010, з її величезними снігопадами лише підтвердила цю тезу і, з огляду на низькі температури і велику кількість опадів, мала б бути попередженням для всіх нас про відповідне вирівнювання середньорічного температурного режиму, а отже адекватною спекою і літньою засухою компенсувати «перевиконання плану» холодів і опадів узимку.

Ще 1970 року акад. Монін стверджував, що «…коливання нахилу земної осі можуть викликати коливання клімату. На цьому побудована астрономічна теорія коливань клімату, яку обґрунтував Миланкович у циклі своїх робіт».

Про те, що географічні полюси «мігрують» за рахунок зміни нахилу вісі обертання Землі, суттєво зміщуючись від центрального положення, було доведено інструментальними дослідженнями на станціях «Сєвєрний полюс». Зокрема було встановлено, що лише з 1946 по 1956 рік амплітуда відхилень полюса збільшилась у 2,5 рази і продовжувала збільшуватись.

Інакше кажучи, наша планета, як величезна дзиґа, щоразу більше розхитується і розігрівається.

До того ж, збільшення нахилу земної вісі викликає планетарні порушення меридіональної циркуляції повітря, що супроводжується ураганами, смерчами та іншими екстремальними явищами. Бо саме в такий екстремальний спосіб атмосфера намагається відновити свій сезонний баланс.

Кілька країн на території Океанії, побоюючись різкого підвищення рівня світового океану внаслідок вікового потепління, вже подали до ООН прохання на виділення їм територій для переселення. Тривога наростає також у Європі, де найбільше Нідерланди побоюються за свої дамби, що відгороджують їх від Атлантики.

Простим підтвердженням збільшення нахилу земної вісі в останні два роки є наочне зменшення кутової відстані між точками заходу і сходу Сонця на горизонті влітку.

 Звичайно, бездумна і злочинна господарча діяльність людей також сприяє погіршенню погодно-метеорологічних умов. І не треба вдаватися до прикладу масового знищення (випалення!) лісів у басейні далекої Амазонки. Досить придивитися до щорічних повеней у районі Карпат, де хижацька вирубка дерев задля «первісного нагромадження капіталу» в 1990-х роках перевернула екосистему догори ногами.

Проте можливості саморегулювання нашої планети ще наразі достатні для здійснення врівноважуючих коректур.

Тому так само, як і в попередніх випадках небезпечного розігріву Землі й загострення погодно-кліматичних умов, нам слід очікувати збільшення землетрусів та активізації вулканічної діяльності.

Землетруси упорядковують температурно-тектонічні процеси у земній мантії,  а вулканічний попіл в атмосфері зменшує проникнення сонячних променів на поверхню планети й сприяє її охолодженню. 

Першим сигналом про можливий розвиток подій у вказаному напрямку був викид вулканічного попелу на Гренландії, що викликав тимчасове припинення авіоперевезень в Європі навесні цього року і настільки ж гарячі, наскільки й безплідні дискусії науковців…

 Але є ще один суттєвий нюанс у цій новітній кліматичній історії, коментарі науковців навколо якої сповненні виразів «недостатньо вивчені», «немає переконливих фактів», «поки що важко стверджувати» тощо.

Цей нюанс – події, що відбуваються в ноотропосфері та іоносфері. Показово, що у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2007 р.) такі різні поняття як ноосфера і тропосфера, трактуються за їхнім змістом як синоніми (відповідно: сфера впливу людини на біосферу та взаємодії природи і суспільства; середовище життєдіяльності людини, а отже й сфера її взаємодії з оточуючим світом).

Проте, якщо хочемо знайти причину змін кута нахилу осі Землі, тоді з усіх численних форм і видів взаємодій у ноотропосфері та іоносфері нас найбільше мають зацікавити інформаційно-енергетичні нанопроцеси.

Бо саме вони, інформаційно-енергетичні нанопроцеси, будучи «духом» планети і адекватно реагуючи на динаміку сонячної активності – з одного боку та на зміни загальної маси агресивності людства – з другого, значною мірою, визначають поведінку нашої земної «дзиги» на навколосонячній орбіті, у тому числі змінюючи нахил її осі обертання.

Поки що вчені лише підбираються до цієї інформаційно-енергетичної теми, вивчаючи іоносферу – верхній шар атмосфери, що містить значну кількість іонів і вільних електронів.

Найбільш сміливі з дослідників уже починають стверджувати, що наша планета – не просто розжарений камінь з охолодженою мантією на поверхні, а живий організм, побудований на інших, небіологічних принципах; організм, який окрім тіла має також свою інформаційно-енергетичну душу.

От тільки б людина не наплювала у цю душу…

Євген ҐОЛИБАРД