Болюча тема


Що і хто стоїть за святом Перемоги

 

Нинішня «регіональна» влада із особливою старанністю кинулася виконувати вказівку з Москви про «широке всенародне відзначення 65-ої річниці Перемоги совєцького народу у Великій Вітчизняній війні».

 

«Широке всенародне відзначення 65-ої річниці Перемоги» вже відчули на собі не лише працівники київських бібліотек, працівникам яких суворо наказано (фактично за власний кошт) підготувати великі стенди про так звану ВВВ, а також організувати цикл  агітаційно-пропагандистських заходів,  очевидно спрямованих на відновлення ностальгічних настроїв щодо повернення України у «братерські» обійми Москви. 

Сьогодні, коли ми маємо можливість чесно і відверто висловлювати правду в нашій (нехай навіть відносно незалежній, але все-таки нашій!) рідній Україні, ми повинні розглядати  65-у річницю Перемоги у контексті подій, що передували цій даті.

Ми повинні дивитись на нашу історію без ілюзій, спираючись лише на факти, тенденції державної політики та враховуючи інтереси зацікавлених осіб, безпосередньо причетних до розв’язування тієї війни, яку декому досі вигідно називати Великою Вітчизняною і починати її відлік від 22 червня 1941 року.

Тому сьогодні цілком доречно нагадати про те, що однією з головних тенденцій державної політики Росії (що особливо гостро виявилося на території України) безперечно є постійне прагнення розширити свою територію і сферу впливу за рахунок інших народів.

Фактом є те, що впродовж багатовікової історії керівництву Росії постійно не вистачає території для розвитку і зміцнення своєї імперії, яка майже постійно веде загарбницькі війни, прагнучи поневолити і підпорядкувати собі цілі нації.

Навіть у цілком цивілізованому ХХ столітті, проголосивши привабливі комуністичні гасла, які обіцяли людям мир і спокій – «Землю – селянам, фабрики – робітникам!», «Свободи, рівності, миру й братерства всім народам!» тощо (щоправда, вже тоді насторожувало таке: «Мир – халупам, війна – палацам!»), – Росія постійно нарощувала свій військовий потенціал і намагалася його ефективно застосувати проти сусідів.

Зручно використавши сприятливий момент Першої Світової війни (коли вона фактично увійшла в глухий кут), російські більшовики на чолі з Леніним, за фінансової та організаційної підтримки Німеччини, 1917 року здійснили державний переворот, по-звірячому вбивши всю царську родину.

Впродовж 1918-1920 років Москва цілком логічно розвинула і використала ситуацію руїни і беззаконня для ведення так званої громадянської (а на теренах України – загарбницької, окупаційної) війни.

Ба більше – винесла цю війну на міжнародний рівень у вигляді відверто загарбницької більшовицької агресії на територію суверенної Польщі влітку 1920 року, коли більшовицький кавалерійський корпус Гая у складі армії Тухачевського було зупинено і розбито за 28 кілометрах до Варшави, а Першу кінну армію Будьонного було розгромлено під Замосьцєм.

Тоді ж більшовицька Москва відзначилась масштабними військовими операціями в Туркестані, на Далекому Сході, на Кавказі.

Розширюючи поле і вдосконалюючи методи «мирної» агресії, Москва знищила цвіт української інтелігенції в 1920-х роках і продуктивну силу українського села за допомогою Голодомору на початку 1930-х.

Водночас, сталінсько-комуністична Москва довела до вищої форми досконалості й жорстокості злочинну діяльність органів НКВД, які постійно вели неоголошену війну проти народів СССР, поповнюючи систему концтаборів ГУЛАГ новими жертвами.

1939 рік ознаменувався агресією СССР на Польщу, Бессарабію, країни Балтії, а 1940-й – агресією на Фінляндію. Внаслідок нахабної військової окупації територій інших держав в 1939-1940 роках Московська імперія збільшила площу і населення своєї європейської частини майже на 20 %.

1941 рік був лише логічним продовженням агресивної загарбницької політики двох імперій – гітлерівської і сталінської; політики, що перейшла у форму взаємного військового протистояння…

65-та річниця Перемоги – це водночас спомин про героїчну боротьбу Української Повстанської Армії у Західній Україні перед лицем переважаючих сил НКВД, що нерідко рядилися у повстанські однострої і жорстоко знущалися над місцевим населенням впродовж 1945-1946 років.

Гонка озброєнь, яку комуністична імперія активно почала 1947 року, тримала народ на межі голоду, мобілізуючи ресурси на створення ракетно-ядерного комплексу та так званих комуністичних і робітничих партій по всьому світі.

Принципово мало що змінилося після смерті Сталіна 1953 року і навіть після так званої «хрущовської відлиги». Боротьба спецслужб проти будь-яких проявів національно-демократичної свідомості в Україні стала чи не головним напрямком роботи КГБ, що прийшов на зміну НКВД.

1960-1970 роки – це життя під майже щоденним нагадуванням зі сторінок газети «Правда», найголовнішого друкованого органа СССР: «Обстановка напряженная!», «Капитализм загнивает», «Два мира – два итога», «Хазяйства Черниговщины посеяли зерновые на две недели раньше срока», «Растет безработица в Западной Европе!».

Водночас СССР нарощував свою військову присутність в Європі, його атомні субмарини з ракетно-ядерними зарядами «чергували»  у світовому океані, а народ жив од зарплати до зарплати під обіцянку, що «нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме».

А тим часом в’язниці і концтабори СССР наповнювалися українськими дисидентами. Москва продовжувала неоголошену антинародну війну проти громадян власної держави.

1980 року совєцька комуністична влада на чолі з її московським Політбюро ЦК КПСС, прагнучи розширити свою імперію зла і сферу свого впливу в Азії,  кинула у вир чергової злочинної Афганської війни сотні тисяч молодих людей.

Виходячи зі своїх великодержавних інтересів, тодішня комуністична влада у Москві, діючи жорстоко і безвідповідально, під брехливим гаслом «виконання інтернаціонального обов’язку», спрямувала на вірну смерть десятки тисяч людей, у тому числі найбільш дисциплінованих, найвідповідальніших, найсумлінніших українців…

Події останнього часу дають всі підстави стверджувати, що нинішня влада «регіоналів» в Україні стоїть на чітких позиціях захисту не українських, а тих самих великодержавних інтересів Москви.

Тоді як од початку 2010 року, російські імперські верховоди у Москві знову витягують на світ Божий ганебні гасла про відновлення СССР «від Бугу до Сахаліну», хочуть навічно залишити російські окупаційні війська у Криму, за підтримки колаборантів в Україні вживають різноманітних заходів, прагнучи ліквідувати Українську незалежну державу.

На початку березня 2010 року повноважні представники Державної Думи Росії офіційно надсилають народним депутатам України унікальний документ – «Принципы работы по воссозданию Украинско-Белорусско-Российского Единого государства (2010-2020 гг.)».

У супровідному листі до цієї програми відновлення СССР, пропонується невідкладно розпочати створення міждержавного організаційного комітету для реалізації цих «Принципів», якими передбачено встановити єдину грошову одиницю, єдиний союзний уряд, єдині збройні сили.  

А отже знову постає загроза використання української молоді для здійснення агресивних планів Москви.

У контексті цих фактів слід розглядати й плани так званого «широкого всенародного відзначення 65-ої річниці Перемоги совєцького народу у Великій Вітчизняній війні».

Використовуючи щиросердність і співчуття українців, організатори цього «плачу по СССР» мають намір із великим розмахом провести святкування Перемоги та формальне, помпезне вшанування ветеранів.

Промосковські сили в Україні досі старанно намагаються не згадувати той історичний факт, що Другу Світову війну спільно (дружно!) розпочали гітлерівська Німеччина і сталінський СССР, згідно пакту Молотова-Ріббентропа.

Вони досі лицемірно прикриваються ностальгічними споминами ветеранів так званої Великої Вітчизняної.

Їм дуже вигідно якомога довше утримати у свідомості людей «этот праздник со слезами на глазах». Мовляв, нехай старі люди виплачуться, позгадують безрадісне минуле, то може за ними й молодь терплячіше сприйматиме нинішнє безглуздя й несправедливість.

Але сучасна патріотична українська молодь не піддається на ці примітивні агітаційно-пропагандистські заходи, від яких відгонить комуністично-тоталітарни духом.

Зокрема молодь добре знає, що впродовж цих самих 65 років, які минули після закінчення Другої Світової війни, вщент зруйнована Німеччина повністю відновила нормальне життя своїх громадян і стала найбільш економічно та соціально розвинутою країною Європейського Союзу, де високий рівень життя гарантується чітким виконанням законів всіма громадянами.

Німеччина повністю очистилась від нацистського бруду і в обов’язковому порядку вивозить всіх учнів німецьких шкіл до Польщі на повчальну екскурсію у колишній концтабір смерті Освєньцім, де, побачені ними наслідки нацистських жахіть, на все життя відкидають навіть думку про можливість повернення фашистського чи такого самого комуністичного тоталітаризму.

Німеччина виплатила десятки мільярдів марок компенсації колишнім арбайтерам, надала можливість громадянам різних країн і національностей (в тому числі й з колишнього СССР) оселитися на її території, отримати роботу і соціальне забезпечення.

Натомість в політиці Кремля і на теренах колишньої совєцької комуністичної імперії майже нічого принципово не змінилося – майже таке саме нікчемне життя, яке було за часів СССР. Спроба Чеченії-Ічкерії створити власну незалежну державу закінчилась жорстоким придушенням Росією чеченського національного волевиявлення.

Набуття Україною незалежності також не залишилося поза увагою Москви і її агентів впливу в Україні. Тим паче, що ринкові умови створили додаткові можливості для продовження злочинної діяльності вчорашніх комуністичних верховод. Вони вже приватизували собі всю загальнодержавну власність, збагатились за рахунок інфляції, організували фінансові спекуляції у нечуваних масштабах із використанням закордонних рахунків у офшорних зонах тощо.

Тому провокації подібні до Тузли, багатолітній саботаж російської сторони на міждержавних переговорах про демаркацію і делімітацію кордону, територіальні претензії Кремля, прагнення загарбати нашу газотранспортну систему, намагання продовжити перебування російського окупаційного війська в Україні тощо, не залишають сумнівів в тому, що Москва використає всі можливості для реалізації своїх антиукраїнських політичних намірів. А особливо ті можливості, які з’явилися після приходу до влади в Києві нинішньої проросійської «команди».

Саме у контексті цієї політики, спекулюючи на щирих почуттях престарілих людей, яким нерідко нема за що придбати ліки, нинішні вовки в овечій шкірі знову кидають старим людям «кістку» у вигляді «традиційної солдатської каші та фронтових 100 грамів горілки», перетворюючи заходи вшанування ветеранів у чергове політичне шоу.

Організатори «широкого всенародного відзначення 65-ої річниці Перемоги»  вочевидь сподіваються солодкоголосими і нещирими виступами начальників відвернути увагу знедолених людей від злочинної діяльності нинішніх крадіїв-можновладців.

Навряд чи це їм допоможе приховати той факт, що Москва понад усе знову хоче задушити Україну у «братніх» обіймах.

Переконливим доказом такої досить своєрідної «любові» з боку Москви є нещодавно оприлюднене повідомлення про заплановане тріумфальне проходження по Хрещатику доблесних вояків Збройних Сил Росії під час святкування Дня Перемоги 9 травня.

На тлі обіцянок нової не дуже української влади на Печерських пагорбах щодо продовження термінів перебування російського війська в Криму після 2017 року, цей безпрецедентний намір Росії в особливий спосіб продемонструвати свою військову присутність в Україні, є переконливим доказом справжньої мети «широкого всенародного відзначення 65-ої річниці Перемоги совєцького народу у Великій Вітчизняній війні».

 

Євген ҐОЛИБАРД

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard