Продовження Катинської трагедії

 

Нам, полякам, що мешкають в Україні, особливо важко переживати загибель визначних одноплемінників, життя яких було обірвано у такий підступний спосіб.

Так, звичайно, слідство ще триває, ще немає юридичних підстав для висновків, але є факти, які укладаються у певну систему подій, чинників, обставин і… інтересів.

А факти свідчать про особливу зацікавленість російської сторони у тому, щоб розголос про звіряче вбивство ні в чому не винних, беззахисних польських громадян громадянами СССР навесні 1940 року був якомога меншим і не заважав нинішньому керівництву Росії «будувати» свій варіант новітньої імперської історії.

Тому 10 квітня 2010 року представницька польська делегація на чолі з президентом Республіки Польської Лєхом Качинським, вшановуючи світлу пам’ять розстріляних в Катині, мала на меті відверто заявити на весь світ про сумний ювілей цього відверто злочинного людовбивства й про необхідність «зробити все можливе, щоб ця болісна рана нарешті загоїлась» (цитата з тексту виступу, що його мав виголосити президент Лєх Качинський під час урочистостей вшанування полеглих з нагоди 70-річчя трагедії в Катині).

Ці слова мали нагадати всім чесним людям світу про те, що й нині, через 70 років з моменту звірячого вбивства близько 20 000 польських офіцерів, досі не відновлено справедливість і належно не вшановано трагічно загиблих, чиї тіла зневажливо кинуто до ровів у Катинському лісі.

Причому, розстріляно людей, які не були взяті у полон, а були просто інтернованими, тобто такими, які за наказом свого військового керівництва не чинили опору і добровільно склали зброю на своїй рідній польській території, окупованій 1939 року «героїчною» Червоною Армією у співпраці з гітлерівцями.

Рівно 49 років керівництво СССР і його комуністична пропаганда нахабно брехали на весь світ, що розстріл в Катині вчинили гітлерівці. Лише навесні 1989 року тодішній керівник КПСС і «радянської» держави М. Горбачов передав тодішньому керівнику Польщі генералу В. Ярузельському деякі документи, що проливали світло на справжню історію розстрілів у Катині.

Проте російське керівництво продовжувало приховувати правду про справжні масштаби і події в Катині й навіть стало на шлях загострення стосунків з Польщею в різних галузях взаємовідносин.

Особливого загострення російсько-польські стосунки почали набувати кілька років тому, коли кільканадцять родин польських офіцерів розстріляних в Катині, подали судові позови до Росії з вимогою визнати їх постраждалими.

Не зважаючи на переконливі документальні докази, відповідні офіційні органи Росії ось вже впродовж трьох років всіляко саботують розгляд справи в суді, фактично не даючи можливості відновити справедливість і продовжуючи уникати визнання правди, а отже й відповідальності.

Варто нагадати, що наявні в Москві матеріали про злочинне вбивство польських офіцерів в Катині вміщено в 300 томах, тоді як польській стороні (зокрема Інституту Національної Пам’яті) досі надана можливість ознайомитись з матеріалами лише 30 томів.

Чи станом на 10 квітня 2010 року керівництво Росії було готове до оприлюднення всієї правди про Катинь, до визнання безпрецедентного злочину, попросити вибачення, забезпечити справедливе рішення суду і виплатити компенсації родинам невинно убієнних? Питання риторичне…

Намічений на 10 квітня 2010 року візит високої польської делегації на чолі з президентом Республіки Польської Лєхом Качинським було заздалегідь узгоджено російською стороною, з усіма протокольними подробицями і графіком розписаним до хвилини.

Не було жодних питань. Тим паче, що тижнем раніше Ту-154 (в екіпажі якого був льотчик нинішнього екіпажу) вже побував на узгодженому літовищі Смоленська.

10 квітня, за півтори години до прибуття Ту-154, на це саме літовище успішно приземляється Як-40 з польськими журналістами, котрі прибули для висвітлення візиту.

Невдовзі у туманному небі над Смоленськом з’являється літак з найвищим керівництвом Польщі на борту…

Перші повідомлення про катастрофу викликали шок, недовіру, сумніви, надію навпіл із тяжкими сумнівами, прагнення зрозуміти, що відбулося і відбувається.

А відбулися речі нелогічні й неприродні. Майже одразу після перших коротких повідомлень про катастрофу Ту-154, два російських «експерти», сидячи у Москві, заявили в телебаченні, що трагедія сталася з вини польських пілотів.

Потім інші «експерти» почали розкручувати виссану з пальця версію про незадовільний технічний стан літака (який, до речі, саме напередодні перед польотом пройшов докладну профілактику і контрольні перевірки всіх систем).

Потім російські канали показали комп’ютерний варіант віртуальної версії катастрофи, в якому знову-таки був прозорий натяк на «незрозумілу поведінку пілотів».

При цьому неодноразово наголошувалось, що диспетчер наземного управління польотом в зоні літовища, з огляду на туман, пропонував польським льотчикам перенести посадку до Москви або до Мінська, тоді як літак, в очікуванні на конкретні рекомендації диспетчерів щодо приземлення, ходив колами над Смоленськом.

Туман туманом, але не для авіаторів такого рівня в небі й на землі, коли нормально працює зв’язок і радар літовища. А зв’язок і радар літовища, як стверджують, функціонували нормально і оператори на землі могли добре бачити літак, коригувати його маневри перед посадкою, зокрема вихід на глісаду зниження…

На третій день роботи комісії з причин катастрофи російський прокурор заявив, що диспетчерів літовища вже допитали двічі, але на прохання польської сторони їх будуть знову допитувати втретє за участю польських фахівців…

А вже наступного дня з’явилося «одкровення» одного з наземних диспетчерів, що буцімто «вірогідною причиною аварії було недостатнє володіння польськими пілотами російською мовою», а отже й можливе нерозуміння ними команд з землі.

Залишилося лише дізнатися, якими були ті команди…

Сподівання на «чорні скриньки», які, як повідомлялося, були знайдені в неушкодженому стані й в яких має бути все записано, також не додають оптимізму. Бо за бажання, з урахуванням нинішніх технічних можливостей, можна багато що сфальсифікувати, особливо, якщо йдеться не лише про конструктивні елементи вузлів літака, а й скриньок, розроблених тут-таки, в Росії…

Про відношення російського керівництва до історичної правди, так само як і про «довгі руки» ФСБ Росії та її військової розвідки можна не нагадувати, як і про традиційне відношення певних кіл цієї країни до Польщі й поляків.

Бо саме Польща – її переконливі успіхи в усіх сферах державного будівництва і організації життя суспільства – впродовж тривалого часу викликає роздратування у кремлівських мудрагелів.

Москву дратує, що Варшава, весь польський народ, здобули високий міжнародний авторитет, за 30 років вивівши країну на сучасний рівень розвитку.

Створивши у 1980 році загальнонаціональну організацію «Солідарність», а потім у впертій боротьбі переживши вісім років репресій військового стану, ліквідувавши компартію після «Круглого столу» в 1989 році, піднявши свою економіку за рахунок «шокової терапії», провівши люстрацію кадрів, створивши одне з найкращих військ у Європі, вступивши до НАТО і ЄС, з найкращими показниками економіки переживши нинішню світову фінансову кризу та впродовж всіх цих років продемонструвавши зразки самовідданості й патріотизму, поляки стали взірцем не лише для всіх сусідів у Європі.

Чи утримались наземні «диспетчери» від спокуси «помилитися» під час спілкування з польськими пілотами в умовах туману метеорологічного, на який можна накласти туман інформаційно-технологічний?...

Наразі, чітко відомо лише одне: яке б упродовж віків не було керівництво Росії, воно ніколи не визнавало своїх злочинів.

Євген ҐОЛИБАРД

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard