В нотатник патріота

Гімн України ще треба створити!

Патріотизм – тобто жива і дієва любов до Батьківщини – завжди спирається на творчий пошук, а не на заскорузлі, замерзлі, архаїчні догми, які нерідко стають перешкодою на шляху розвитку Нації.

Патріотизм завжди є невіддільним від величезної самовідданої роботи, спрямованої на удосконалення всіх складових  життя народу, Нації, Держави.

Особливо тоді, коли після російсько-імперських і російсько-більшовицьких заходів геноциду, вжитих впродовж життя багатьох поколінь проти Українського Народу, доводиться починати перетворювати спочатку населення в народ, а потім народ – в Націю.Бо тільки Нація здатна побудувати Національну Державу.

У фундамент цієї будови закладаються Національні Символи – Гімн, Герб і Прапор – що мають виконувати важливі функції орієнтирів національної свідомості громадян, національної політики держави і Знаків Гідності Нації.

З відомих історичних причин, Україна і український народ знаходяться нині на перших етапах розвитку національної свідомості громадян, тому політика держави ще не стала національною, а Національні Символи ще не набрали для широкого загалу значення Знаків Національної Гідності.

Та що там говорити про Символи, коли моваця органічна суть і засіб існування Нації – ще не стала невід’ємним елементом життя особи і всієї спільноти.

Українська Нація зараз перебуває у підлітковому віці. А що має велике історичне ( і, навіть, праісторичне) минуле, то це на сьогодні не має значення абсолютно позитивного.

Не має, бо Українці як ото впродовж попередніх 380 років не спромоглися створити власної Держави і дотепер ще тільки стоять в початках її будівництва. Тому постійні посилання на великих наших попередників та заклики пишатися героїчною історією самі по собі ніяк не сприяють створенню умов для гідного  життя сьогодні.

Більше того, постійне повторення істин з величного минулого України, з посиланням на дійсно потужні пласти культури і традицій, створює у декого враження тимчасовості і нелогічності нинішнього нещасливого і нікчемного життя, яке ось-ось, само собою має перейти в щасливе.

Не перейде. Не перейде само собою, не перейде без боротьби. Біда тільки в тому, що нема кому боротися. Бо немає повноцінної, сформованої, історично дорослої Нації. Ще немає.

Націю треба творити. Треба творити спільноту однодумців. Треба вчитися думати, мислити ширше і, не відкидаючи величного історичного минулого та традицій, зближуватися між собою на спільному розумінні складного комплексу проблем сьогодення і конкретних ефективних методів їх практичного розв’язання.

Шановні пані й панове! Ніхто вам не повірить, що Українська Нація вже доросла і самостійна, якщо Українці навіть не здатні уявити собі зміст власного Національного Гімну.

Гімн країни — це завжди наймобілізуюча, найпатріотичніша, найурочистіша, найшляхетніша пісня народу.

Виконання Гімну має наповнювати серце кожного громадянина почуттям великої єдності Нації, гордістю за свою Батьківщину і усвідомленням відповідальності за її долю.

Переважна більшість гімнів у всьому світі побудована на сполученні урочистої мелодії і мобілізуючого тексту. Причому аранжування і темп виконання гімнів, як правило, несуть в собі певну військово-патріотичну інтенцію, підкреслену чітким маршовим ритмом ударних інструментів з характерними закличними акцентами труб-соло.

Супернадзвичайне значення для Нації має текст Гімну. За всіма існуючими канонами і вимогами до цього важливого державного символу, його текст, в ідеалі, має складатися з ключових слів, що відображають найфундаментальніші цінності Нації, готовність ці цінності боронити й утверджувати завжди і за будь-яких умов.

З огляду на головну функцію Гімну та на обставини в яких він виконується (зокрема й перед військом), його текст за своєю внутрішньою суттю має бути життєстверджуючим і стримано (а подекуди й суворо) оптимістичним. У Гімні не повинно бути слів, які можуть посіяти сумнів, непевність, а тим більше якісь побоювання.

А тепер вдумаємося у слова нинішнього Державного Гімну України:

Ще не вмерла України
            І слава , і воля
           Ще нам,браття-українці
           Усміхнеться доля.
        Згинуть наші вороженьки,
        Як роса на сонці,

          Запануєм
і ми, браття,
        У своїй сторонці.

          Душу й тіло ми положим
       За нашу свободу
       І покажем, що ми, браття,
       Козацького роду.

Звернімо увагу на виділені ключові слова і спробуймо за цими словами побудувати словесний портрет Нації та уявити, яке майбутнє на нас чекає.

«Ще не вмерла…» Тобто що – поки ще тримається, але вже дихає на ладан? Причому, разом зі «славою» і «волею».

«Ще не вмерла…» Ясно, що присутність поняття смерті в змісті такого важливого Державного Символу, як Гімн не віщує нічого доброго, закладючи у підсвідомість, як мінімум, страх, непевність і негативні очікування.«Ще не вмерла…» Хіба це не початок реквієму?! Вдумайтеся: перше дієслово (слово про дію; а оскільки це Гімн Нації, то про нашу з вами дію) дає заявку на смерть: «вмерла». І це нормально? Хіба це Гімн новонародженої країни, яка хоче рости і розвиватися!?

Та такий «гімн» добре лише нашим ворогам співати. Тобто, добре для них, коли вони співатимуть для нас. Як попередження і погроза.

От приїде знову російський хор (а таки приїде, бо як оберемо такого президента, як Ющенко чи Янукович, то тоді мабуть кожен рік буде «Рік Росії в Україні») і співатиме перед вами, «браття-українці», з тріумфом, акцентуючи на тому, що ось-ось їхня «правда» візьме гору: «Ще не вмерла…», але вже невдовзі.

Негативні очікування посилюються наступним повтором «ще нам…», який мав би формально заспокоїти — «ще нам… усміхнеться доля». Проте ця ніби обіцянка є настільки абстрактною, невизначеною в часі, а головне — непевною щодо джерела (раптом сама собою «усміхнеться доля»), що у поєднанні з попереднім «ще не вмерла», остаточно повертає нас до усвідомлення вже добре відомого: «не тратьте, куме, сили…».

Мовляв, зачекайте, українці, не так довго вам зосталося чекати і … співати. Тим більше, що і в Гімні вашому не закладено жодних реальних перспектив, а лише дитячі ілюзії та припущення:

 «Згинуть наші вороженьки
              Як роса на сонці…»

А що ж ми? Де наша власна сила і воля (яка «ще не вмерла», а отже потребує мобілізації)?

Проте навіщо мобілізовуватися, якщо нам вже й так відомо, що колись (щоправда, невідомо коли!) «нам… усміхнеться доля» і тоді «згинуть наші вороженьки, як роса на сонці» (випаруються самі!). От тоді вже «запануєм і ми». А поки що нехай панують вони.

Невідомо, коли вони, кляті, самі випаруються, яких ми таким милим словом – вороженьки ( та ще й розспівуючи во-о-о-ро-жень-ки) – вшановуємо.

Але вже чітко відомо, що нам нічого не треба робити сьогодні, а лише сидіти і терпляче чекати(!).

Ох вже ця українська терплячість та нерухомість очікування на межі з байдужістю! То хто винен в тому, що ми, браття-українці, вже втратили 18 років незалежності на марне очікування?!

У приспіві Гімну начебто з’являється якась надія на готовність боротися за світле майбутнє: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем…»…

Але в контексті всього Гімну ця обіцянка вже сприймається як атрибут протокольної процедури.

Я вже не кажу про очевидну абсурдність антихристиянської обіцянки «душу ми положим». Душа дана Богом для вічного життя і належить Богові (коли людина помирає, кажуть «віддав Богу душу»).

Тому свідомо віддати (чи положити) душу комусь іншому – смертельний гріх.

На подібні критичні зауваження мені довелося почути лише одне заперечення: цей текст склався історично і з ним йшли на смерть цілі покоління Українців.

Проте, схиляючи голови перед героями, котрі йшли на смерть, все таки маємо дбати про торжество життя над смертю:

Піднімаймо Україну,
            Її славу й волю,
           Щоб нам жодна вража сила
          
Не зламала долю.
           Нумо, браття, до роботи
           Дружно маєм стати,
          
Разом з Богом, зла супроти
          
Щастя добувати!

Маємо зміцнювати, розвивати й поширювати наш дух свободи, який вже назвали помаранчевим, жовтогарячим, сонцесяйним.

Текст нашого Гімну має бути не сльозливий, а бойовий!

 

Євген ҐОЛИБАРД

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard