Нотатки з подорожі

 

 Безвіз вимагає громадянської свідомості

Про позитивний розвиток наших найближчих сусідів на Заході я вже написав сотні статей і видав кілька книжок. Проте щоразу, коли переповнений враженнями повертаюсь до України з Польщі, маю сумніви. Чи нарешті настане час, коли цей величезний досвід організації життя за Бугом набуде практичного застосування над Дніпром?

Дивуюсь моїм колегам-журналістам. Вилити стільки патоки на так званий безвіз, але не сказати головного: дозвіл ЄС на перетин кордону у нинішніх реаліях став засобом принизливої селекції громадян України на багатих, хитрунів-пристосуванців і так званих пересічних.

Багаті (та пристосуванці біля них) їздили на Захід досі й їздитимуть надалі. Їм навіть не потрібно знати механізмів організації життя у розвинених країнах, а тим паче історії, культури і відповідних цікавих подробиць. Бо вони все покривають валютою, яка є метою і сенсом їх життя.

А от пересічні, котрі могли б зацікавитись цими механізмами для освоєння і перенесення на український ґрунт, переважно не мають грошей на мандрівки, а тому користуються плітками “експертів”. Отож маємо відкриті двері для автентичної презентації в Європі всіх наших негативів і негараздів.

Мета, транспорт і кордон

Перші чотири запитання, що постають перед бажаючими ознайомитись з життям на Заході: Чи варто? Навіщо? Куди? і Як?

Відповідь на перше питання є очевидною для тих, хто хоч раз перетинав кордон на Захід: Варто. Поза всяким сумнівом. Бо кожен виїзд може стати  важливим елементом школи життя для тих, хто хоче вчитись і набувати досвід. А водночас – це варіант відповіді на друге запитання.

Туризм (особливо – дешевий, а отже – галопуючий, та ще й – не дай Боже – у кілька країн одразу) дає можливість упродовж тижня ознайомитись лише із зовнішніми ознаками реального життя, забираючи час і енергію на деякі екзотичні фрагменти, що калейдоскопом проминають, залишаючи у сухому залишку лише світлини для фотоальбому.

Але якщо хочете пізнати цікавинки життя і, водночас, відпочити, тоді краще обирати одну країну, причому, не обов’язково екскурсійний туризм. Два тижні життя у сільській або міській родині – один з найліпших варіантів.

Останнім часом у багатьох країнах набуває популярності так званий зелений туризм. Родини, які запрошують до себе туристів, спочатку проходять атестацію і отримують відповідний сертифікат на право надання конкретних послуг.

Зрозуміло, що плануючи виїзд до іншої країни, необхідно провести всебічну інформаційну розвідку: проаналізувати варіанти місць, асортимент пропонованих атракцій і форм відпочинку, фінансовий бік справи, пізнавальний аспект тощо. В інтернеті маємо достатньо пропозицій на будь-який смак. Як приклад, варто звернути увагу на сторінку Ruszaj w Drogę!, яка не є рекламою, а лише пропонує конкретну інформацію, та й сама по собі вже є засобом віртуально-пізнавального туризму.

Обираючи країну для поїздки з особистою пізнавальною метою, ми одразу натрапляємо на проблему мови спілкування.

Для україномовних громадян України ця проблема є найменш актуальною у Словаччині, Хорватії, Чехії, Болгарії, а особливо у Польщі, позаяк маємо найменшу лексичну дистанцію між українською і польською мовами. А з врахуванням особливості наголосу в польській (вода – woda), все стає на свої місця.

Інша справа, якщо певна особа не знає української. Тоді може потрапити у ситуацію, коли й англійська не врятує. Бо, як довелося почути, “Цо то за фрайєр зе Сходу, ктури свего нє шанує”...

Власне до Польщі варто виїхати, щоб передусім засвоїти обов’язкові навички культури щоденного спілкування.

Dzień dobry! (Дзєнь добри) – вітають, коли входять до крамниці, звертаються до оператора на пошті, касира на вокзалі  чи в банку, до особи, якій дивитесь в очі або по телефону. З цього починається кожне  спілкування.

Великий приятель нашої родини, відомий теолог і проповідник, отець професор Едвард Станєк, завжди випереджає своїм вітанням: Pokój i dobro!окуй і добро – Миру й добра Вам).

Якщо привітання виголошується від імені кількох осіб, тоді обов’язково: Serdecznie witamy i pozdrawiamy! (Сердечнє вітами і поздравями).

Після привітання, розмову починають з шанобливого Proszę Pani (Pana)... Наприклад, в аптеці, де хочете придбати медичний керосин – Petrolium-D5 (корисна річ, продається без рецепта): Proszę Pani (Pana) o dwa flakoniki nafty! (Проше Пані о два фляконікі нафти)

Коли звертаємось до осіб духовного сану, або до будь-кого на території костьолу, прийнято починати з Szczęść Boże! (Шченьсьць Боже), або з Niech będzie pochwalony Jezus Chrystus! (Нєх беньдзє похвальони Єзус Христус).

Після отримання відповіді на запитання або послуги, належить подякувати: Dziękuję uprzejmie! (Дзєнькує упшеймє – Дякую шанобливо, люб’язно) або Bardzo dziękuję (Бардзо дзєнькує – Дуже дякую).

Прощаючись, вигукуємо: Do zobaczenia!

Це програма-мінімум. Існує багато інших варіантів, але завжди з  радісною посмішкою і вдячними манерами. Поляки у щоденному шанобливому спілкуванні практично реалізують засаду między swemy (мєндзи свеми – жити між своїми), створюючи родинний світ на рівні всієї країни. Саме захищаючи свій державно-родинний світ, поляки, всупереч рішенню ЄС, категорично відмовили приймати у себе шукачів притулку з арабських країн.

Розумію, що для багатьох така практика буде нелегкою. І проблема полягає не в ступені досконалості володіння мовою, а в тому, що прийдеться подолати певний психологічний бар’єр. По-просту, перестати боятись бути ввічливими.

Отже, варто там побувати, щоб побачити, відчути різницю і потім використовувати навички взаємної шанобливості в Україні. Хоча, на підставі власного досвіду, не виключаю, що подекуди на вас дивитимуться в Україні, як на дивака.

Обираючи вид транспорту до місця призначення, маєте враховувати, що ціна авіаквитка залежить від дати придбання. Якщо купувати за півроку до вильоту, буде дешевше за поїзд на ту саму відстань, а тривалість польоту може бути вдесятеро меншою ніж наземним транспортом. Це якщо напевно знаєте і заздалегідь узгодили термін прибуття.

У мене особисто траплялось мало можливостей знати про виїзд за півроку до того. Ось і цього разу, отримавши пропозицію видавництва, мав лише тиждень на підготовку, щоб прибути до Кракова.

На відміну від північно-східного напрямку (на Варшаву-Берлін), прямого поїзда до Кракова поки що немає. Є швидкісний Київ-Перемишль (тривалість поїздки – до семи годин), але далі можуть виникнути проблеми з  продовженням поїздки.

Залишаються автобусні варіанти, серед яких, за найнижчою ціною квитка, при цілком прийнятних умовах подорожі, ми з дружиною вже кілька разів використовували рейс Київ-Вроцлав. Чотири рази на тиждень його виконує сумлінна львівська бригада і пропонує чотири види знижок для різних категорій громадян. Виїзд о 20:15 з Києва, о 14:00 прибуття до  Кракова. Доволі зручно. І досі було без проблем.

Цього разу Львів нас привітав за розкладом – близько 6:00. Була тиха неділя. На пероні автовокзалу солідно чекав натовп бажаючих на наш рейс. Як виявилося, це робітники, котрі працюють у Польщі, а на вихідні навідуються до родин в Україні. У понеділок – всім до роботи, а отже автобус переповнили вщерть.

За півтори години ми вже під’їхали до пункту пропуску Краковець на українському боці кордону. І стали в чергу. Перед нами – ще два автобуси, два – за нами. Посуваємось зі швидкістю 10 метрів за півгодини. Хтось ще досипав, але більшістю вийшли і прогулюються поряд. О дев’ятій ми вже мали б бути у польському Ярославові у 50 км за кордоном, але ще до нашого українського терміналу не доїхали.

Поряд – черга фур у два ряди. Спека. Водій однієї з надвантажівок розсівся у відкритій кабіні й по мобільнику ділиться досвідом з колегою: “Сашок, на виїзді з Барселони не заправляйся. Підеш по Е-15 і перед Гіроною дешево набереш повний бак.”

Для цих українських хлопців давно не має питань віз-безвіз, цін, тарифів, мови і географії. Бо Європу знають як власну долонь, бачать і спілкуються з громадянами різних країн, а тому наші негаразди оптимістично вважають тимчасовими.

Важко повірити, але цим разом ми проходили українсько-польський кордон упродовж дев’яти годин. З українського боку затримок не було. А от на польському боці ми мали вийти з автобуса, забрати свій багаж і стати у чергу.

Чотири польські митники прискіпливо перевіряли кожного пасажира та його багаж за допомогою спеціальної апаратури, цікавились метою поїздки, адресою призначення, обґрунтуванням, терміном перебування тощо. Щоправда, до тих, хто мав Карту Поляка, не було жодних запитань.

Перевірка, оформлення і посадка в автобус відбувались у швидкому темпі й за якихось півгодини ми вже виїхали на трасу.

Як виявилось, з усіх 43 пасажирів, лише один мав біометричний паспорт. Бо робочий люд не бере участі у розкрученому ажіотажі навколо виїденого яйця.

...Через два тижні повертаючись на Україну, ми пройшли польсько-український КПП на кордоні впродовж однієї години. Як завжди, польські митники не дуже цікавились, що ми вивозимо з Польщі, а українські – поготів.

Євген ҐОЛИБАРД

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2018 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard