Реформування

 Яка мета: лікуватись, чи бути здоровим?

Кілька разів довелось чути: “Ви вже обрали собі лікаря?” Зокрема це питання мені поставив співробітник Інституту соціології. На мою відповідь зреагував зі здивуванням: “А ми з цього боку проблему не розглядали”. Тому пропоную й читачам подивитись з іншого боку.

 

Головні гасла медичної реформи: “Щоб у центрі уваги був пацієнт” та “Гроші йдуть за пацієнтом”. Це означає, що державні реформатори зосереджують увагу лише на хворих, фінансують хворих і підтримують систему хвороб.

Адже згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови, пацієнт – це хворий, що звертається до лікаря або перебуває під наглядом лікаря.

Виходить, чим більше є хворих і хвороб, тим більше треба грошей з бюджету на так зване “піклування про здоров’я нації”, а по суті – на стимулювання процесу лікування хвороб, тобто на спроби усунення симптомів і наслідків, а не причин. Причому, за рахунок здорових, бо хворі не працюють, а “ходять по лікарях”.

За такою логікою реформаторів, орган управління медичною галуззю в Україні має нині називатися Міністерство охорони хвороб. Звідси й рекомендація цього органу: “Оберіть собі лікаря”, заздалегідь вважаючи, що  хвороби – це невід’ємний, обов’язковий елемент нашого життя. Установка на хвороби – головна ідея чиновників, які вважають, що хвора людина – це норма.

Цей абсурд не є очевидним для авторів медичної реформи, бо вони розглядають проблему з позицій предметного, а не з позицій функціонального підходу.

Яскравим прикладом функціонального підходу було рішення китайського імператора Шостої династії, який платив своєму лікареві лише за ті дні, коли бував здоровий.

Тобто він стимулював здоров’я, а не хвороби. Він вважав хворобу аномалією, а не нормою. А тому й свого лікаря сприймав не як лікувальника, а як радника з підтримки здорової, безхворобливої форми існування.

Бо функція – це дія, спрямована на задоволення конкретної потреби. Якщо сформулювати потребу як “уникати хвороб, підтримувати здоровий спосіб життя, постійно самооздоровлюватись і зберігати форму”, тоді треба фінансувати відповідні програми дій (функцій), спрямованих на задоволення зазначеної потреби і фінансово стимулювати здорових та тих, хто доклався до збереження і підтримки здоров’я.

Ще сорок років тому у Швеції почали доплачувати працівникам, котрі не користуються ліфтом, а ходять пішки.

На жаль, автори нинішньої медичної реформи (зрештою, як і інших)  продовжують дивитись на світ через окуляри предметного підходу і намагаються боротися не з причинами, а з наслідками власної хибної бюрократії.

А тому й не бачать очевидного – розширення Охматдиту не встигає за збільшенням народжуваності патологічно нездорових дітей.

Бо підрозділи і установи МОЗ практично нічого масштабного не роблять у сфері просвітництва молоді й молодих батьків ще до зачаття нової людини. Через те в Україні  щорічно гине в абортах близько 400 тисяч ненароджених дітей та збільшуються обсяги жіночої онкології.

Перевернути свідомість МОЗу з предметного на функціональне мислення, а центр уваги перенести з пацієнта на здорову людину – задача не проста.

Проте іншого виходу немає, особливо, якщо поставити за головну мету саме недопущення хвороб, а не безкінечно-безнадійну “боротьбу” з ними і їх наслідками.

Якщо надалі  у центрі уваги буде пацієнт, тобто хворий, втрачає всякий сенс бути здоровим у країні, де й бюджет стає хворий.

 З побажаннями здоров’я і успіхів, автор книги “Здоров’я створи сам!”             

Євген ҐОЛИБАРД





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2018 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard