Навчитись мислити правильно!

 Доводиться багато чути, що “всі ми різні”. Звучить, як виправдання нинішньої безрадісної ситуації, з сумним прогнозом на майбутнє. Автори й коментатори наводять аргументи, порівнюють Захід і Схід України, динаміку регіональних змін і особливості розвитку тощо.

Проте мене більше цікавить не те, у чому різниця, а що ми, громадяни України, маємо спільного не на індивідуальному, а на громадському, суспільному рівні. Особливо тому, що останнім часом якось виходить з ужитку словосполучення громадянське суспільство. Його присутність в інформаційному полі значно поменшала, але розуміння його глибокого сенсу і значення не втратило актуальності.

Зрозуміло, що позитивний результат суспільних перетворень можливий лише в разі об’єднання Лебедів, Раків і Щук, запряжених в один державний “віз» й спрямованих в одному раціональному (а отже й продуктивному) напрямку.

 Понад чверть століття тупцювання на місці, що завдало ніщівних втрат під барабани гасел і обіцянок "лідерів" (обраних з тієї самої номенклатурної колоди засмальцьованих карт) – це переконливе свідчення злочинного невігластва, що панує у суспільстві, а передусім, у середовищі тих, хто взявся керувати державою, не вміючи керувати в суспільних інтересах.

Та й "майданна" метода не дала необхідних результатів, позаяк була емоційною відозміною тієї самої хибної системи виведення тих самих "лідерів" на сцену кадрового забезпечення незмінної політики і організації життя суспільства на основі корупційних схем.

Кожна розвинена держава тримається і прогресує за рахунок новацій і їх впровадження у власне виробництво. Досвід Японії, США, Німеччини,, Південної Кореї – яскраве тому підтвердження. До початку 1990-х років так було й в Україні.  Університети знали, як і навіщо навчати студентів, а численні наукові, проектно-конструкторські інститути та КБ знали, що їм розробляти на перспективу.

Попри всі тодішні негаразди і утиски, інтелектуально розвинені люди перебували в атмосфері творчого пошуку, народжували шедеври інженерної і гуманітарної продукції, бачили сенс своєї розумової праці.

Од 1990-х років нове покоління Українців було змушене діяти переважно у сфері торгівлі, а не у сфері виробництва (позаяк олігархат обрав найкоротший шлях збагачення – перепродаж імпортної продукції).

Відтоді молодь, шукаючи роботу в Україні, натрапляє на різноманітні торгівельні мережі та курси, де вимагають "взяти" клієнта і "заохотити" покупця. Відповідно, кандидати на роботу і працівники вдосконалються, переважно, не у сфері мислення, знань методів винахідництва і розробки новацій, а у сфері психології продажу, тобто характерів і прийомів легального надурювання клієнтів.

У цьому, доведеному до абсурду, торгівельно-ринковому монополізмі (з одночасним блокуванням розвитку вітчизняного виробництва), відійшла на задній план теза, яка впродовж віків стимулює розвиток цивілізації, а саме:

«Все, що було створено, спочатку з’явилось у голові. І все, що буде створене, спочатку буде вимислене. А отже, головною рушійною силою розвитку завжди були і будуть методи мислення».

Бо якщо ми не так як треба робимо, якщо у нас виходить кепський результат, то може ми не так як треба мислимо?

А чи розуміємо, що інтелектуальний ресурс (на відміну від матеріальних і енергетичних ресурсів) підпорядковується правилу: чим більше з нього беруть, тим більшим він стає?

На жаль, цього не розуміють навіть організатори нашої освіти і науки.

2017 року у видавництві “Фенікс” з’явився унікальний підручник «Основи технології системного мислення» (автор – Євген Ґолибард).

У підручнику розглянуто багато прикладів застосування технології мислення для раціоналізації різних технічних і організаційних систем, зокрема представлено також «Начерк проекту Української Республіки».

Нажаль, цей підручник залишився поза увагою як керівництва освітньої галузі, так і провідних університетів країни.

Є цілком очевидним низький рівень суспільної свідомості на тлі катастрофічної ситуації, створеної "керманичами" країни в національному господарстві (зокрема за рахунок боргових зобов’язань на міжнародному рівні й безтоварної емісії – на внутрішньому). Не менш катастрофічно падає довіра до “лідерів” партій та інших об’єднань, котрі не вміють нічого путнього створити, крім підфарбованих гасел, обіцянок і закликів.

Все це спонукає до висновку про необхідність гуртування свідомих громадян і їх громадських організацій на основі освоєння ними методів та процедур функціонального, системного мислення і розуміння Проекту Української Республіки.

Без розуміння цього Проекту не буде будівництва майбутньої, успішної України. Досягти цього можливо лише за рахунок організації навчання громадян, освоєння ними методів правильного (тобто згідно з певними правилами), раціонального, продуктивного, відповідального мислення.

У такому разі, стане нам у нагоді, що “всі ми різні”. Бо об’єднання наших різних голів на однакових правилах, спільному розумінні й на одній технології мислення сприятиме збагаченню суспільного інтелектуального продукту в інтересах всіх громадян.

В інтересах розвитку  громадянського суспільства.

 Євген Ґолибард

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2018 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard