Нас англійська не врятує!

Складається враження, що й нинішня “постревгідностева” влада в Україні черговий раз хоче запудрити нам мізки і повісити локшину на наші вуха.

Президент України Петро Порошенко запропонував запровадити англійську мову, як другу робочу, поряд з українською на всій території України, як це зроблено у Києво-Могилянській Академії.

Про це глава держави заявив у четвер, 15 жовтня, на урочистостях з нагоди святкування 400-річчя Києво-Могилянської академії. Повідомлення підхопили не лише всі ЗМІ України, а й масмедіа за кордоном.

Якщо Президент хотів собі зробити рекламу, то це йому вдалося. Рекламу сумнівної якості й суперечливого змісту.

“Могилянка вперше впровадила дві робочі мови — українську та англійську. І я думаю, що було б дуже добре, щоб і в Україні, а не тільки в Могилянці, крім української, з’явилася ще своя робоча мова. І цією мовою  має бути англійська – зазначив  Порошенко.

Виявляється, що українська – це не історична мова всесвітньо відомої центрально-європейської Нації, а робоча, тобто лексична система, що призначена для спілкування на роботі й під час навчання.

Це “видатне” відкриття чергового президента України, без перебільшення, стало знаковою подією в галузі філології. Відтепер в усіх анкетах, формулярах, інших облікових кадрових документах (зокрема під час перепису населення), замість виразу рідна мова, треба буде писати: робоча мова – українська. За президентським правописом.

А щоб зміцнити “робочість” української мови, Президент запропонував широко впровадити “дві робочі  мови – українську  та англійську.  І я думаю,  що було  б дуже  добре...” – переконаний пан Порошенко.

Ні, це зовсім не дуже добре, а дуже недобре. І це черговий раз свідчить про відірваність наших високопосадовців від українських реалій. Якщо громадянин Президент вважає, “щоб і в Україні, а не тільки в Могилянці” необхідно спілкуватися англійською, то очевидно це також стосується наших хліборобів на полях і робітників у цехах.

Тоді доярка буде на молоко казати milk, шахтар видобуватиме coel і називатиме своє підприємство mine... Проте це ніяк не вплине на мізерну закупівельну ціну молока і дотаційне існування вугільної галузі. Хоча, можливо, що нинішній хазяїн Адміністрації на вул. Банковій вважає, що вплине...

П. Порошенко вже поспішив оголосити 2016 рік роком англійської мови в Україні. А навіщо? Щоб вибити “русскій мір” англійським?

Чи може ми всі (від доярок і шахтарів починаючи),  замість брати в руки автомати, підемо у дипломати?  Будемо обговорювати наші проблеми з паном Обамою напряму, без посередників. Будемо обговорювати, обговорювати, обговорювати...

Щоправда, ми й зараз обговорюємо: у Верховній Раді, в Адміністрації Президента, у Савіка Шустера, на радіо, на кухні...

Але поки що обговорюємо в українсько-російському варіанті. Бо не лише в метро уздовж ескалаторів, а й на кіосках знову побільшало провокаційних гасел “Єдина країна – Единая страна”. Мабуть невдовзі матимемо “Єдина країна – Единая страна – Unity country”.

Проте, всупереч лукавим твердженням деяких обговорювачів, факт збільшення подібних гасел не сприяє єднанню. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти: єднання і зміцнення Нації не є можливим на існуванні кількох суперечливих варіантів ідей, рішень, переконань, планів  водночас.

А особливо, коли це стосується мови, як фундаменту культури та способу мислення.

Любов, навіть дружня симпатія має сенс, коли вона взаємна. Я б зрозумів, якщо водночас із закликом Порошенка, Обама і Кемерон закликали американців і британців вивчати українську.

Ми вже трохи розібралися з Росією, в котрій немає жодної української школи на 3,5 мільйони Українців.  Кажу трохи, бо в Україні – сотні російських шкіл, які фінансуються з державного бюджету України і, на догоду Путіну та компанії, продовжують відтворювати “русскій мір” і його адептів в Україні.

Вочевидь, це не викликає занепокоєння у нинішнього дуже толерантного президента-дипломата Порошенка, який мабуть забув, що головним аргументом і гаслом російської агресії на Україну була “защіта русскоязичних соотєчєствєнніков”.

Відповідно,  русскоязичниє соотєчєствєннікі активно підтвердили свою русскоязичность в антиукраїнських гаслах: «Крым – Россия!» та «Донбасс – Россия!»  Що й було реалізовано у практиці “гібридної” війни.

Впровадження англомовності наразі не загрожує нам подібними наслідками з боку Великої Британії чи США, але скажіть, що воно дає доброго для десятків мільйонів пересічних Українців? Кажуть, можна поїхати за кордон у туристичну мандрівку чи навіть на роботу.

Звичайно, серед чужих за кордоном упродовж тижня-двох можна викинути зайві гроші (у кого вони є) на дорогі готелі й екзотичні страви для туристів. Але чи ми вже все пізнали серед своїх у нашій мальовничій і щиросердній Україні?

Також можна сподіватися на пошук роботи за кордоном. Проте, чи це є реальним при тому рівні безробіття за кордоном, який не дуже відрізняється від нашого? Щоправда, там надають допомогу з безробіття. Але не нам, а своїм громадянам.

Так, за кордоном – вища зарплата. Але підвищення зарплати в Україні – це проблема не філологічна, а господарча, організаційна і антикорупційна. І розв’язати цю проблему, як бачимо, не під силу нинішнім олігархам, навіть тим, хто хизується своєю англійською.

Зрозуміло, бувши президентом, легше всього пообіцяти створити в Україні п’ять мільйонів робочих місць, а потім не створити жодного, або пообіцяти закінчити війну упродовж двох тижнів, а потім роками “боротися за мир”, реально втрачаючи тисячі громадян на “ніби війні”. А ще легше перекинути відповідальність державних чиновників на рядових громадян: “Вивчайте англійську й їдьте світ заочі!”

Тут принагідно варто нагадати Шостий закон існування і розвитку систем – Закон переходу в надсистему:

“Система, котра вичерпала можливості свого власного розвитку, далі розвивається через входження в надсистему, як її складова частина”.

Тобто входити в систему вищого рівня треба з почуттям власної гідності, будучи на рівних з нею господарчо, організаційно і антикорупційно, без самоприниження, без усвідомлення своєї вторинності.

Чи Україна вже вичерпала можливості свого власного (українського!) розвитку, щоб далі розвиватися, як складова частина англомовного середовища і відповідної британської ментальності?

Це питання не дуже  риторичне, бо упродовж попередніх 24 років керманичі на Печерську створювали корупційні схеми і дійсно вичерпували можливості нашого господарства, науки, культури і освіти виключно у своїх олігархічних інтересах.

Тому спроба сховати своє підступне невігластво під оболонкою англомовності не матиме успіху на довшу перспективу.

Дехто у вищих ешелонах української влади забув, що ми будуємо громадянське суспільство, тобто суспільство, в якому інтереси і потреби всіх громадян (а не тільки олігархічних начальників) повинні бути пріоритетом в діяльності державних службовців.

Особливо нині, коли  головний інтерес громадян України зосереджений на проблемі бідності. Розв’язати цю проблему не допоможе навіть perfekt-володіння англійською. Що й бачимо у факті цілковитої безпорадності багатьох високопосадовців з українським паспортом.

Тим паче, коли й з володінням українською у деяких англомовних посадовців є проблеми. Зокрема на закінчення свого виступу, пан Порошенко  висловив своє бажання на невизначену перспективу: “... я хотів би подякувати всім могилянцям, які зараз і ці 18 місяців борються за нашу перемогу на фронті”.

Отут, мабуть, було б краще англійською. Або російською. Бо в українській мові, – хотіти подякувати і подякувати – це зовсім різні речі. Хотіння – це з лексики протоколів про наміри і прикро нагадує Мінські домовленості. Це емоції. А нам потрібні факти. 

Отож чекаємо на обіцяну подяку.

Євген ҐОЛИБАРД





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard