Кому потрібні російські попи в Україні?

Од 2000 року Російська Церква в Україні захопила значні території й побудувала сотні церковних споруд. Наприклад, на одному Оболонському масиві у Києві діють шість храмів УПЦ МП, найбільшим з яких є Собор Покрови Божої Матері на вул. Прирічній 5-а.
Саме сюди неодноразово приїжджали святити воду В. Янукович та М. Азаров.
Та й нині тут вистачає активістів і прихильників “руссково міра”, котрі агресивно й нахабно демонструють свою відданість Росії.

 На стику вулиць Прирічної і Героїв Сталінграда у Києві московські попи, не маючи жодних дозволів і всупереч протестам Українців, продовжують спроби будівництва чергової церкви під омофором Москви.

Недільним ранком 6 вересня два священики УПЦ МП за підтримки їх проросійських прихильників провели службу Божу, а потім кілька сотень їх адептів пройшли хресним ходом з охопленням місця розпочатого будівництва.

Натомість прихильники Київського Патріархату на той момент пікетували це місце з плакатами, якими закликали припинити незаконне будівництво на вул. Прирічній ще однієї «московської церкви».

Учасники промосковського хресного ходу несли ікони, коругви та портрет останнього російського царя з його родиною. Вони вигукували образи на адресу Патріарха Філарета, обзивали його «раскольніком», а учасників пікету – бандерівцями, плювали у їх бік, обіцяли поширити війну не тільки на Донбас, а й на Київ та кричали: «Сгинь сатана» і «Наша церковь била, єсть і будєт, а ваша сгінєт».

Про те, що Російська Церква (Московський Патріархат) є, передусім, не релігійною, а політичною організацією, відомо давно.

Як відомо й те, що особливий осередок Російської Церкви – так звана УПЦ МП, яка “делікатно” уникає публічно називатися МП (Московського Патріархату), є потужним опорним центром Росії, її ідеологічно-пропагандистською та  розвідувальною мережею в Україні. Про це багато писалося у вітчизняній пресі починаючи од 1994 року.

Ситуація є очевидною для всіх, проблема потребує розв’язання, але як кажуть у подібних випадках, –  «немає політичної волі».

Немає, бо під час зустрічей з колишніми  президентом України, Путін, серед низки обов’язкових умов «мирного співіснування», ставив умову недоторканності Російської Церкви в Україні. По суті – це така сама умова, яка стосувалося Криму і Донбасу: «не варто втручатись, ми самі розберемося».

Як бачимо, із Кримом і Донбасом вже «розібрались». Тепер черга за  «розборками» на тему так званої УПЦ МП. А отже мовчання пана Порошенка і його команди з цього приводу є ризикованим.

Бо подальше невтручання у серйозну проблемну хворобу, яка давно розколює українське суспільство, цілком реально може сприяти Росії у відкритті нового фронту на нашій території.

У кожному разі, питання антиукраїнської діяльності УПЦ МП в Україні давно і гостро стоїть на порядку денному. Уникання відповіді на нього та його консервування в умовах війни лише наближає нас до чергового кроку агресії Москалів проти Українців.

Щоб упевнитись в реальній можливості негативного розвитку подій стосовно означеної проблеми, досить поштовхатися між вірними і священиками у Києво-Печерській Лаврі та послухати їх довірливі бесіди.

Антиукраїнський псевдорелігійний фурункул у нашій столиці визрівав давно. Нині він готовий лопнути, розбризкавши гній на всю Україну, з використанням ворожого війська «для защіти русскоязичних єдіновєрцев».

Нерішучість нинішніх керівників України створює для цього сприятливі умови, тоді як «русскоязичниє єдіновєрци» УПЦ МП давно плюють на своє українське громадянство і громадянський обов’язок, а дехто вже має паспорти громадян РФ.

Тоді як наші “верхи” мовчать і роблять вигляд, що цієї проблеми не існує, деякі пересічні вірні УПЦ МП “внизу” починають активно боротися проти нахабства і нових нехристиянських звичаїв священиків цієї конфесії. Набрали розголосу обурливі випадки, коли священики УПЦ МП відмовлялись справляти літургію на честь воїнів АТО, відправу за померлих, виправдовували російську агресію.

З приводу відвертої антиукраїнської пропаганди, ледве не дійшло до самосуду над двома промосковськими попами на Житомирщині; подібні випадки трапились і в інших областях. Чимдалі поглиблюється міжконфесійний розкол на ґрунті антиукраїнської позиції священиків УПЦ МП і їх прихильників.

Причому, розкол проходить вже посеред деяких сімей. Знаю родину певного чоловіка, котрий є активістом УПЦ МП і часто бере участь у хресних ходах, організованих керівництвом Києво-Печерської Лаври. Всі спроби порозумітися з ним були марними.

Нещодавно, ніби напівжартома, запитав його дружину, чи він вже вирішився з тим, на чиєму боці стрілятиме, якщо “зелені чоловічки” з Росії з’являться у Києві? Вона серйозно, неначе була готова до цього запитання, відповіла: “Він ще не визначився остаточно”. 

Проте є й такі, котрі остаточно вже визначились і відкрито про це висловлюються, зокрема й під час хресних ходів.

 Євген ҐОЛИБАРД

Для довідки: Одну-єдину на всю Росію церкву Київського Патріархату, що була у Підмосков’ї, за розпорядженням Путіна анексовано ще дванадцять років тому упродовж однієї ночі.

 

 

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard