По той бік книги

 Днями мав нагоду продавати власні книжки на ярмарку, що його у рамках комплексного проекту “Український вимір”, організувало видавництво Вадима Карпенка, за підтримки дитячої бібліотеки ім. Тараса Шевченка.

 Ярмарок тривав уподовж тижня і щоденно супроводжувався двома-трьома тематичними заходами: конференціями, виступами науковців і громадських діячів, освітніми лекціями, цікавими дискусіями, концертними номерами музичних колективів.

Користуючись нагодою, я мав намір відпочити від писанини, посидіти собі серед начитаних книгопродавців-інтелектуалів, послухати мудрих людей та розніжитись спокійними думками.

Щойно влаштувався на відведеному місці, як мій комфортний настрій дещо потурбувала вже немолода жінка, котра якось рвучко приступила до мого стенду, гостро втупилась поглядом у книжки й скоромовкою випалила:

Чьто ето за виставка?

Доброго Вам дня, – кажу. – Це ярмарок книжок з наго…

Пояснити, з якої нагоди, я вже не встиг, бо пані енергійно перебиває:

 – Я віжу, чьто нє картошка!

Якусь мить дивиться на мене з відвертим обуренням і, махнувши на мене рукою, виголошує:

– Ех! С етімі нашимі украінцамі – нєвозможно! Лучьше нє разгаварівать!

І майже побігла собі. Ледве стримався, щоб не вибухнути. І чого це – “с нашимі”? А з якими ще? Щоб заспокоїтись, взявся читати нещодавно подаровану мені книгу, на яку досі не мав часу.

Невдовзі поряд зупиняється інша жінка і... не сіло, не впало:

А там – чьто? – вказує на відкриті двері позаду мене.

Так ось же, – кажу, – написано: Бібліотека імені Шевченка.

А-ааа... – реагує жінка з явним невдоволенням. Мабуть прізвище Тараса викликає у неї зовсім не позитивні емоції.

Ні, вочевидь так діло не піде. Візьмуся до роботи, буду занотовувати.

Бачу: уздовж ряду виставлених книжок неспішно проходять двоє. Проходячи повз мене, звертаючись до чоловіка, жінка каже:

Всьо – на украінском... Нє для нас... Ідьом!

Оце такі вони – російськомовні, котрі несуть в собі антиукраїнський кордон, за яким хочуть собі жити і мати в Україні своє “для нас”, з відвертим презирством до українського слова...

Огрядна пані у великих темних окулярах на пів обличчя, веде поглядом по моїх книжках і зупиняється на заголовку “Здоров’я створи сам!”. Бере в руки:

А це – Ви? – з тоном недовіри вказує на фото.

Так, це я.

І з неприхованою радістю додаю:

– У такий спосіб беру на себе відповідальність за все, що там написано. Зокрема й за мій досвід, з якого читач довідається, як можна самостійно вилікуватись зі стенокардії, аритмії, гіпертонії...

– Що?! – обурилась жінка. – Це – брехня!

Кинула книжку, яку тримала в руках, й ненависно зиркнувши пішла геть.

Невдовзі переді мною спочатку з’являється блиск зацікавлених оченят дівчинки років семи, а за нею – солідний тато, міцної статури хлопець років тридцяти у вилинялій футболці кольору хакі.

Футболка ледь на лопає під видатним рельєфом м’язів, а вся його постать з сором’язливою посмішкою випромінює певність і спокій.

Всі мої книжки – для самовдосконалення, для праці над собою, – відповідаю на мовчазне запитання в очах дівчинки, дивлячись на її тата. – Ці – для вдосконалення тіла, ці – для зміцнення духу, а ось ці – для утвердження і зміцнення української свідомості.

Чоловік мовчки слухає, потім – до дівчинки:

– Поклич маму.

Підходить мама – сама, як дівчинка.

Катю, хочу подарувати тобі цей посібник для самооздоровлення. Буде для  всіх нас на добре. Може нарешті, кину курити.

Подякували і відійшли утрьох обнявшись.

За хвилину чоловік повертається і, нахилившись, шепоче мені до вуха:

Вони не знають, що я вже скоро рік, як там... Оце лише Вам можу звіритись. Ще кілька місяців тому мене з побратимами віддавали під суд за невиконання наказу про відступ, а днями нагородили саме за це. Дивна війна...

Жінка років сорока п’яти довго мовчки роздивлялася по моїх книжках, читала тексти на обкладинках, нарешті, вказуючи пальцем, почала тоном вчительки совєцької доби:

Вот Ви прєдлагаєтє кніжку “Справа твоєй совєсті”, пішетє тут про духовний подвіг. Тогда зачєм судітє і осуждаєтє?

Шановна, я Вас не розумію, – відповідаю, дійсно не розуміючи.

Вот! – Зачєм? – жінка вказує пальцем на обкладинку книжки “Злочинна рука Росії в Україні”.

Вот! Должно бить вот так! – жінка накриває пальцем перше слово заголовку і продовжує:

Пусть Гасподь апрєдєляєт, а нє Ви – прєступная рука ілі нєт!

Беру книгу, відкриваю і демонструю сторінки з кольоровими мапами фронту на Донбасі, питаю:

Війна – це злочин? Росія на нас напала? Агресія, окупація, брехня – це злочин чи ні?!

– Єслі Гасподь дапустіл ета, значіт так нада! І нє Вам аб етам судіть! – чітко відрубуючи кожне слово, безапеляційно стверджувала жінка.

Моєму обуренню не було меж, ледве стримувався. А жінка надалі тим самим менторським тоном, що не допускав жодних заперечень, розвивала тему християнської толерантності, доведеної до абсурду в ставленні до агресора.

Раптом я все зрозумів. Це ж – один до одного – слова очільника Російського православ’я! Виявляється, що винен не агресор і окупант, а Господь, який “допустіл”!

Випадок безнадійний для дискусії. Таких агітаторів треба не переконувати, а потрібно тягти до суду за антиукраїнську, антидержавну пропаганду...

Підходили різні люди, але більшість надовго не затримувалась, переважно проходили ледь поглянувши поспіхом. А я набував досвід книгопродажу і мав можливість спостерігати за поведінкою професійних книгарів й розмаїттям типажу читачів.

Як на мене, книгопродавці мали багато спільних рис й відрізнялися хіба що індивідуальним підходом до розміщення свого друкованого краму та особливостями очікування на покупців. Очікування чимось нагадує сидіння з надією під час риболовлі вудкою.

Часом клює, а переважно – тихо, як маком засіяно. Ніколи не знати, коли і яка “риба” (чи пак – споживач) “підпливе” і чи не “зірветься з гачка”. Подібно до риболовлі, тут також важливо “пригодувати” (кажуть: прикормити) місце, вписатися у загальний контекст видовища, заходу, фактів.

Нудна це робота – сидіти й чекати, аж хтось (нерідко – знічев’я) виявить зацікавленість. Очікування – невід’ємна складова психології торгівлі. Книгарі п’ють каву і чай, розважаються розмовами – теми різноманітні, але Боже збав – про реалізацію, виторг і гроші. Табу.

Як зауважила певна пані у першому ряду, – Соромно розводитися про гроші, якщо йдеться про такий інтелектуальний товар, як книги.

Тим не менше, коли я у перший день продав першу книжку, досвідчені колеги порадили дотриматись забобонної традиції – отриманою купюрою треба “промазати” всі книжки на своєму стенді.

Книжковий ярмарок – благодатне поле для досліджень психологів і соціологів. Ось, наприклад, недалеко біля сусіднього стенду стоїть читач з величезним черевом, що небезпечно нависає, перехиляючись лантухом через вузенький пасок штанів. Сам собі кажу: цей нічого не купить, бо йому кортить їжа неінтелектуального ґатунку.

Й справді – черевань довго мовчки гортав сторінки кількох книжок, й нарешті, пішов з незадоволеним виразом обличчя.

Жуючи гумку, зупиняється дама в окулярах на пів обличчя:

О чьом ето? – киває головою на книжки.

Всі вони – для праці над собою в широкому діапазоні: від здоров’я до громадянського самоусвідомлення.

– А на основє чєво Ви пішетє?

– На основі власних спостережень, роздумів, аналізу фактів, наукових досягнень. А оці – мої переклади творів видатного теолога професора Едварда Станєка...

– Ето значіт по Біблії...

– Ні, це повчання священика, який вислухав понад 10 000 сповідей. Він знає  людську душу і знає, як можна допомогти людині...

– Да, я паняла...

Так і пішла, не торкнувши жодної книги.

Симпатична подружня пара живо зацікавилась пропонованими виданнями. Розмова з ними була дружньою, недовгою, цікавою і корисною. Люди свідомі, патріотичні, небагатослівні, знають, що вони хочуть. Попросили автора підписати придбані книжки, а на прощання чоловік підняв кулак:

Ми переможемо! Слава Україні!

Ярмарок – корисний інформаційний центр. Сюди приходять не лише погортати і купити книги, а й порозмовляти про наболіле – у кого що.  Ошелешила мене пані Ольга, котра посеред серйозної розмови про самооздоровлення, раптом вистрілила:

За кого будемо голосувати?

Рефлекторно миттєво викидаю з себе:

За Самопоміч!

– Як? Та Ви що!? Та вони ж...

Пішло, поїхало... Коли вже навчимося єднатися, а не сперечатися?

Ярмарок – це статистика. Мав можливість порахувати: у середньому, з кожних двадцяти відвідувачів лише десять можуть бути потенційними покупцями (беруть книжки до рук, читають анотацію чи зміст, починають розмову).

З тих десяти лише 2-3 особи купують. Такий мій підсумок, як дилетанта. Натомість професійні книгопродавці сприйняли цей висновок, як надто оптимістичний. Їх рація в тому, що молоді люди становлять мізерну частину відвідувачів.

Один студент довго перебирав мої книжки, цікавився подробицями, щось довго читав, а потім вирік:

А Ви знаєте, – цікаво! Де можна скачати Ваші книжки в інтернеті?        

І пішов задоволений собою, нічого не купивши.

Благодійність в Україні набирає обертів. Щоразу більше людей розраховують на волонтерів, на безоплатне задоволення власних потреб. Але ж, хтось має заробляти кошти для благодійності!

Зрештою, якщо навіть уряд розраховує на мільярдні “надходження” з-за кордону і “пробачення” боргу, то що казати про студентів, котрі також орієнтуються на “скачати”.

Жінок-відвідувачів на книжковому ярмарку чи не утричі більше від чоловіків. Пані зрілого віку цікавляться книжками для дітей – виховного, розвиткового змісту, ще старші – літературою про здоров’я, жінки у повні сил (особливо – самітні) чіпляються на гачок езотерики, вірувань, символіки, астрології, сумнівних екзотичних теорій трансцендентного спрямування і просто привабливими ілюстраціями.

На цій специфічній цікавості дехто непогано заробляє. Зокрема за рахунок зображень, що зі слів продавця “мають лікувальну дію, збуджуючи оздоровчі пульсації духовного плану на астрально-кармічному рівні”.

Понад усе, книжковий ринок – не продуктовий супермаркет. Тут люди цікавляться їжею для розуму і душі. Власне серед книг представники роду homo sapiens стають людьми мислячими. А якщо ще й читають книжки, тоді є шанс, що стануть розумними.

Євген ҐОЛИБАРД

 

 

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard