Суспільство

 

Коли вже Українці стануть дорослими?

Здавалося б, понад триста п’ятдесят років сумного досвіду стосунків з Росією повинні були навчити Українців не лише зрозуміти чого хочуть Росіяни, а й зробити відповідні висновки. Передусім — висновки щодо себе самих.

 Нажаль, навіть у цей нинішний, трагічний для нашої Батьківщини час, абсолютна більшість Українців не спроможні адекватно оцінити ситуацію, “що склалася”. Постійно чуємо з вуст не лише так званих пересічних громадян, а й дуже авторитетних осіб: “У ситуації, що склалася...” і далі йдуть слова, слова, слова... 

Проте ситуація не склалася” сама по собі, а її складали. Складали не десь на Марсі, а тут, у нас в Україні, упродовж понад двох десятків років, за нашої з вами присутності, шановні громадяни, а в ряді випадків — за нашої з вами, активної участі.

Хто у лютому 2010 року поставив на чолі України неграмотного Януковича з його кримінальним минулим, тодішним брехливим сьогоденням і злочинним майбутнім? 

Нагадаємо, що на минулих президентських виборах, коли у другий тур вийшли Ю. Тимошенко і В. Янукович, виборці України розділились на три приблизно рівні групи: третина — проголосувала за Януковича, третина — за Тимошенко, а майже третина (29,85%) — байдужих і озлоблених на всіх крім себе самих — взагалі не пішли голосувати.

На домір злого, ще 4,36% жваво відгукнулись на заклик В. Ющенка і проголосували “проти всіх”. Оці “противсіхи”, котрі склали 1,11 млн виборців (а серед них виявилося багато тих балакунів, хто вважає себе націонал-патріотами) та інші байдужі й озлоблені посадили Януковича у крісло президента України.

Можна також навести документи, що свідчать про факти масових фальсифікацій протоколів виборчих комісій на користь Януковича, що додали йому близько 1 млн. голосів, але, як бачимо, не це виявилося вирішальним для остаточних висновків ЦВК..

Щоправда, висновки ЦВК ніяк не вплинули на свідомість, а тим паче — на відповідальність (тобто безвідповідальність) так званих пересічних громадян, котрі звикли чекати манни, якщо не небесної, то хоча б з панської руки чергового “благодійника” на вершині влади.

Українці серйозно інфіковані російським вірусом віри у доброго царя! Причому, ця хвороба проявляється не лише як зневіра у себе, у власні сили й можливості.

Вона проявляється також як абсурдне, ганебне і неусвідомлене (підсвідоме) поклоніння перед диктатором, навіть якщо він президент держави, яка є агресором і у підступний спосіб окупувала значну частину території України.

Тільки не поспішайте обурюватись, а спокійно поміркуйте на підставі фактів.

Краще дайте відповідь на запитання: Хто ось вже упродовж понад півроку є  незмінним центром уваги світових масмедій, чий портрет залишається на перших сторінках газет, із згадки про кого починаються мало не всі новини на радіо і в телепросторі?

Відомо — Путін, Путін, Путін... Такої реклами не мав мабуть ще жоден зі світових лідерів за весь період після закінчення Другої Світової війни. І тут є своя логіка, як і справедливість порівняння цього диктатора з Гітлером і Сталіним, що ми бачимо в телероликах.

Проте паскудство ситуації з українського боку полягає в тому, що наші громадяни майже всі свої зусилля, всю енергію своїх емоцій, як у тому паровозі, — спрямовують не у поршні, щоб крутити колеса, а викидають у гудок. Лають Путіна на всі заставки і цим заспокоюють себе.

Інфекційна хвороба віри в царя виявляється високою температурою повної зневіри у свої власні сили.

Щоправда, зовні ця хвороба виглядає нібито цілком пристойно і логічно: Українці лають Путіна останніми словами, скидають на нього всі свої біди, звинувачують у всіх гріхах, закликають громи й блискавки на його голову...

Але все це ніщо інше, як дитяча спроба зняти провину з себе, самовиправдатися за своє боягузство, за фактичну байдужість до власної Вітчизни, за безвідповідальність і елементарний брак патріотизму.

Ми не винні. Винні завжди вони. Винен Путін, винні Янукович, Ющенко, Кучма, який випестував донецький клан, винен Кравчук, який яктивно причинився до перетворення звичайної області у Автономну РеспублікуКрим, з її окремим парламентом, своєю Конституцією і всіма атрибутами держави в державі Україна... А ми не винні?

Колись ця хвороба самовиправдовування із звинувачуванням когось іншого була названа дуже просто — культ особи:

 
“То Сталін питає: Чи кріпко ми дієм?
То Сталін питає: Чи все у нас є?
Ой, Сталіне рідний! — В роботі радієм!

Прийми наше серце в імення своє!”

 

Замість імені зазначеного у вірші (у 1940–50-тих роках цей вірш був у  шкільній програмі) можете нині поставити інше прізвище... І зняти з себе всяку відповідальність. Щоправда, не дуже порадієте в роботі, бо роботи не дуже є.

А ви заспокойте себе відомою обіцянкою Ющенка створити 5 мільйонів робочих місць. Це також знімає з вас персональну відповідальність.

Коли нині немає за що купити найнеобхідніше, то можна почути й таку рекомендацію “Ета ваші праблєми!”  Отже, в умовах існування культу особи, як форми особистої (а внаслідок цього й суспільної) безвідповідальності, кожен мусить вирішувати свої проблеми сам.

Бо в умовах культу особи не може бути громадянського суспільства. Тоді “фахівці” з оточення диктатора гарними словами пояснють громадянам, що у нас все добре і може бути ще краще... от тільки.. чомусь немає “політичної волі”.

Бо бачите, вважається, що воля має бути лише у політиків, а не у громадян. Бо коли прокидається громадянська відповідальність і громадська воля, тоді це не дуже подобається політикам.

Майже сто років тому І. Франко рекомендував: “...А щоб збудить хиренну волю, — громадою обух сталить. Та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить...”

До речі, поет тоді прив’язав цей заклик до спротиву стосовно царя Миколи, але вочевидь й сьогодні ця рекомендація є актуальною й спрямована, передусім, на активізацію громади, її (нашої!!!) громадської волі.

Отож, викиньте, нарешті, Путіна з голови й з язика! У кінцевому рахунку, Путін робить лише те, що у захваті підтримують абсолютна більшість росіян.

Не Путін, а Українська Громада може і повинна стати вирішальним чинником у боротьбі за незалежну Україну. І стане цим чинником, якщо візьме відповідальність на себе.

Бо незалежність не буває сама по собі. Незалежність буває тільки від когось чи від чогось.

Українці повинні конкретно навчитися жити громадою незалежно від Росії і від всіляких культів осіб.

 Євген ҐОЛИБАРД

 





[Kto MY jesteśmy? / Хто МИ такі?] [Szukajcie – znajdziecie / Шукайте – знайдете] [Schemat strony internetowej / Схема Інтернет–сторінки][Log In]
2017 © Wszelkie prawa zastrzeżone - Eugeniusz Gołybard